Головна сторінка

	Плин
	365
	Іртагум
	Рос
	Останні
	Головна

В цьому розділі розміщені деякі написані мною іронічні вірші. Якісь зі смислом, а котрийсь цілком без смислу, можливо тільки гра слів, навіть часом слів для вас не зрозумілих. Ще декотрі написані для маленької дитини. Знаю, щось із них можуть використати, упереджено, проти мене - "ось який він, пое-е-ет", "та погляньте, що він пише - і це поет?" Ну і хай, всім не догодити. Основне, що це мені подобається, бо я часом не тільки аж дуже серйозний, я ще й часом веселий і несерйозний.
Ці вірші, відповідно до дати написання, можете зустріти в розділах "365" та"Плин".

Зміст розділу "Іртагум", тобто іронія та гумор:

Шкребуся об шкелка вологих присмаків
Собачий вірш
Іронічний вірш
Отак (до іронічного)
Поналітали, понавлітали
Хлоп, як жук затроїний
Чого виліз павучок
Чо ти сі тлумиш по мені
Струмочок скрито хоче джерела
Кажеш пане, - напиши про Бережани
Ми всі – і я, і ти, і кожен ви
Я іду спати...
Гей завзято і кудлато
Перший-ліпший?
Моя пампуля
Вважали – ми
Ефір гуде і грає
Ой, цьомай-цьомкай
Знов ніц не написов?!
Стрічається в старості звичка така
Висна нисе нуві сьвіти
На гуроді мори сталу
Ах, розкидано
Ну, во. Во-во
Дись тамичка за лісум
О, в калабаню
Сказала мама...
Сливки вже відцьвітают
Я мале малятко
Якщо ти скачеш
Рахівничка
Я тобі молоком голову вмию
Ну, дитячий
Авто-і-іронічне
Нема автобуса?
Зайці, зайці зголодніли
Давно це було
Егоїсту треба помагати
І ще іронічний вірш
Марш пінгвінів
– А ти такий зелений весь
На городі були бджоли
Цілком несерйозне

Шкребуся об шкелка вологих присмаків.
Я як кольоровий квіткар
Ціджу з дірявого цебра
Цілющий нектар.
Якщо ти, найдорожча,
Не дозволиш стати тепер
Твоїм липневим цвітом
То я зточуся наніц -
І стануть мої ноги
Дрібненькими подряпинками,
Руки тоненькими шкрябальцями,
Голова маленькою царинкою,
А серце подреться на тьму
Небесних дрібненьких
Блискітних зірочок.
І де знайдеш мене тоді?

...............12.1997.

Собачий вірш
Ой пане, пане, панночку
Киньте вошивому псу
Ту, що маєте у руці ковбасу!
Кажете, не дасте, бо час тішкий
І гет мало заробляєте?
Отож бо й воно,
Політикам політика,
А жебракам – злидні.
Чи що? Як має далі бути воно?
Ніби не бідні. А як до того ковбасного корита,
То лиш – собі, собі, собі,
Та трохи ще людям і все.
А мені? Дайте не минайте,
Не забувайте, що усяка скотина
Вона є не зовсім дурна
І все на чужого лає.
А як на свого, то не дарма.
Ой, панночку, не дарма –
Гав-вав-вав-в…

...........1998.

Іронічний вірш
Павуч-павуч-павучара,
Павучище, блище ближче –
Все навколо обснує,
Світ себе не впізнає.
Павуч-павуч-павучище
Чистить чище,
Вітром свище
В павутиночку свою,
Хоч тоненьку та міцну.
Вони там, а я ось тутки
Паву-паву-павутинки
Справ своїх сную.
Хресто-хресто-хрестовик
Чапає по стелі –
І в пустелі вони є
Й на високій скелі,
Паву-паву-павучки,
Не чіпай – не ядовиті
У країні раю ми потрібні.
Працю-працю-працювиті –
Й тим подібні і потрібні.
То не павуки,
Хто інстинктом не снує,
Не виносить на спині
Власні свої трудно-трудо-трудодні.
Паву-паву-павуки
Стали тут, і тут ми є –
То ідеї на повітрі – ви прийдете,
Бо на вітрі, облітаючи усе,
Ваш притулок
нас знайде.

17.6.1998.

Отак (до іронічного)
Мене нема.
Я вже десь там
У тих ізвирійних краях.
Тілом нема. Але духом
Отутки поза натовпом стою
І споглядаю на це лукавство тихе:
Гляньте, дошку меморіальну
Чіпляють мені на ратушу,
Поза стіною музею книги.
Чуєте, як величають,
Чуєте, як восхваляють –
Малював, писав, розумів...
Думали колись, що ідеалами своїми
Дурнуватість несу?
Думали.
А я клітиною ділення
Нового став.
І стою. Отутки десь скраю.
І споглядаю, як дифірамби
Ореольні мені співають.
Лукавлять? Лукавлять.
Діти лукаві лукавих батьків,
Внуки лукавих дідів,
Які зі мною не йшли,
Шушукались про те,
Який дивакуватий Павук.
За дилетанта мали,
За примітивного мрійника.
Дивіться це те ж саме насіння –
Рече, суті речей моїх не розуміючи.
Рече про те скільки засіяв позитивного...
Пам’ятники мені – після мене –
Ставити забороняв і забороняю.
Але дозволяю дошку одну тверду
В мою честь почепити на ратушу –
Для сміху над натовпом цим
Лукавим, ........
Таким, яким був він тоді,
Коли я сам був із ним.

1999.

Поналітали, понавлітали
Мухи, м-м-м-мухи,
Як крокодили дрібні
На крилах.
І під себе накрили здобний стіл,
І стелю оздобили чорними
Цятками власних тіл.
«Ж-г-м-м-му» – заполошились,
Почули дух і стуку звук:
– Вилітайте геть звідси,
Бо то великий причапав павук.

19.6.1999.

Хлоп, як жук затроїний
Носисі над троєв
Колорацких смугавців.
Кропит трійков ядувитов
Шуби пуздихала жуківнє, –
А жукам то пу цимбалах
Таги їх і не труяли
Хлоп і баба, вуйко й цьоці,
Хлопці і дівки, пани,
Пані й панінки;
Бараболі (хрумплі і картоплю)
Гложут та лишиют
Тільку ребра й патики.
Люди з відрами зійшлисі.
Пу гуродах рузлєлисі.
Тріпают куралі
В різні пуделки.
Але барабольки зачиниют цвисти –
Тільку б відцвіли, –
Бозі дощикум пулєї,
Сонішко вобсьвіти –
Будут бульби
Гейби кулаки!
А ти жуку
Чіхай ж-жуби
Воб грудки.

01.07.1999.

Чого виліз павучок
Ти мені на цей листок?
То сидиш, то лазиш,
То лабунючку свою
Щось там гладиш.
Може тобі надоїв
Цей сухий пісок,
Й ти шукаєш
Ліс чи підлісок
На папері поміж ліній
В тіні моєї голови?
Написав я ці рядки,
Ну, а ти чекаєш,
Ніби кажеш, –
Ще пиши,
Ми ж тобою тезки. –
Раз чекаєш, ще пишу
І тебе колишу,
А як поїду
В рідну сторону,
То привіти передам,
Я, малим, твоїм братам.

.............01.08.1999.

Чо ти сі тлумиш по мені
Комарику нині?
Дивись, мені,
Бо потім скажеш –
Я не знав,
Я в пачпорт ваш не заглядав.
Дивись, мені, бо я ж павук,
Всіх комарів і мух
Загроза і гроза.
Дивись, мені!
І по мені не тлумся і не лазь,
Бо ненароком зроблю з тебе мазь,
І де злапаю - там тебе й замну.
Дивись, мені, бо ти,
Як та зараза, тнеш –
І світ такого
Ще не бачив –
Із кого? З мене,
Павука, тай п’єш?
Дивись, мені –
Тебе зловлю
І кров мою,
Що в тобі
З тобою разом я по собі
Гладко розітру.

10.8.1999.

Струмочок скрито хоче джерела.
А як хоче, то нехай співа,
Бо може вже година та надійшла.
Чи джерельця волога
Напругу доповня,
Що є у струмка?
Чи, скажи, у джерельця щезла вже напруга?
Чи у струмка вологи вже нема?
Є. Звичайно, є.
Але напруга вже у вогкість впругла –
Пружить волога шлюбні стремена.

.....................................20.08.1999.

Кажеш пане, - напиши про Бережани.
Ліпше ти скажи, - пру Бирижини напиши.
Польські були Бжежани,
Були радянські Біріжани-Бєрєжани
Були різні зміни, різні назви у пошані.
Та найдовше серед люду знані – Бирижини.

Гей, музико, підрихтуй цимбали!
Будем приспів ми на мові давні грали:
І співали, танцювали
Вустатним віком Бережани,
А віками люду знани – Бирижини.
Бирижини, ви мнігосенькі вужини
Й файні до звірини.

Кажеш, хлопе. Кажеш, пане.
Кажеш Міську чи ти Йване –
Заспівай пру Бирижини,
Шо далеку в світі знани.

Гей, музико, підтігни цимбали!
Будем файно засьпів ми на мові давні грали:
І співали, танцювали давні, славні Бирижини,
Що тепер вже Бережани стали.

Десьти були, шости знали,
Вочі де дивилисі,
Варги шо займали,
Писки шо казали –
Всі гаразди Бирижини в душу си вібрали.

Кажеш, хлопе. Кажеш, пане.
Кажеш Зиньку і ти Гинку, -
Заспівай пру Бирижини!
Будут, будут їх Христини!

Гей, музико, нашмаруй ду скрипки жили!
Будем пру Бирижини вугурили, гувурили:
І співали, танцювали, файно-файну грали
Ми пру давні і пру славні Бирижини –
Ту улені жили, знакум міста сі спинили.

Кажеш, хлопе. Кажеш, пане.
Кажеш Мільку й ти Бугдани –
Втіш слувами нас пру Бирижини,
Шо вже стали Бережани,
Бирижинами зійдут
І як будут мудрі люди –
Бирижини ше віками, гей, прибудут!

Гей, музики лядно трубки
Си продуйти, відпуцуйти,
Бубни моцно налядуйти!
Будем пісню на язиці давнім грали:
І співали, танцювали,
В Бирижинский таниц вас панєнки
Шибалинскі і дріщівскі, жуківскі і львівські,
Бирижинки вас, в танец наш займали.

Й Бирижинский край наш мирно
Будем словом, будем пісьньов,
Будем таньцьом прославлєли.
Шубисти файно, ладно на Вопілі,
Тарнопілі, в Україні, в світі жили,
Люцку долю си зажили!

.......................25.08.1999.

Ми всі – і я, і ти, і кожен ви –
Ми агітаторами є.
За щастя, за свободу...
За ліпшу справу...
За локшину на вуха...
За довжелезну чиюсь бороду...
Чи за те, щоб жінка
Зварила із грибами зупу...
Агітуємо, як і колись
До нас, без нас, і нас
Агітували,
Розмінними копійками,
Рублями –
Отими же словами –
Один одного ми купляли
І купуємо –
І взують агітатори ще нас.
І ми, як агітатори,
Ще когось також взуємо.

11.1999.

Я іду спати:
Не будити, не кантувати
І не штовхати у боки,
Не цілувати міцно в щоки;
Дрімаю і сплю, я, панство, поки…

16.1.2000.

Гей завзято і кудлато
Песик мчить до хати:
Хоче мами, хоче тата, –
Захистіть, най не лякає
Лопушня мене листата,
Що на вітрі пелехата
Листям тріпає кошлато.

17.01.2000.

Перший-ліпший?
Другий-гірший? –
Кожен, як усякий,
Каже, знає,
Каже, що покаже,
Де зимують раки:
Глибше там, де льоду криги,
Там, де сніг не залітає,
Там, де зовсім голі риби
Й голі там зимують жаби.

17.01.2000.

Моя пампуля,
Сонечко мнігосеньке,
Сонішко мнігеньке,
Усмішка ріднюнька,
Манюсенька рідненька,
Любунька манюнька,
Любуська м’якенька,
Пампулючка, мармулюлючка,
Пампулька, мармулюлька,
Мармуляцька, мармулядка…
Ту, що люблю
Назавжди, дай Боже,
Хвацько.

..........................01.02.2000.

Вважали – ми,
Книжки, газети і журнали.
Тепер же Київ вістку шле,
Що не «вважать»,
А – уважати – тре,
Бо треба так нам
Збігу приголосних уникати.
І приклади вони давай
До ряду випихати,
Бо Леся Українка
Десь написала «уважати»...
Шановні, гей, а приклади оті
Літераторами тисячами раз ужиті
Де є дві букви «в»,
То що на них нам
Більше не зважати?
Бо якийсь, мабуть,
«професор», а чи «ка»
(з одним, а чи двома)
Нам парить буде розум тим,
Що маєм уважати на те,
Що вже «вважати»
Не маєм ми отам,
Й тоді, вживати.
То ж ви си уважайте,
Але й на те вважайте,
Що я вважав й вважаю.
А уважаю і уважу
Цьоцю й вуйка і сестру…
Та того хробака уважно
Взором зважую, якого з’їсть,
І буде тлуста, тая курка.

.......................14.02.2000.

Ефір гуде і грає,
Японить і китає
По-мому повідає,
По-польски співає,
Б-а-л-а-к-а-є,
Буяє,
Іспанську мову випихає,
То джапан знов перемагає,
І всьо туво за мнов,
І в мені, літає, і в радейку
Рузгулосо шипит, гудит і грає.
Бу’хає...
Буха’є.

29.03.2000.

Ой, цьомай-цьомкай
Мене бісьцьом
Най пехо мує
Тебе ни мине,
Най пехо твує
Мене ни мине..,
Ой, цьомкай мене бісьцьом
Розцьомними цьмучками
Цьом-цьом,
Любесенько, цьом.

..........04.2000.

Знов ніц не написов?!
І ше сибе за то злапов,
Шу зновїм тих,
Пацьорканих,
ни написов,
Ни записов.

03.04.2000.

Стрічається в старості звичка така,
Що ледь не все теперішнє,
Що звички молоді – ганьба.
А давнє все хвалить,
Таке, що було у часи,
Коли ще молодість не знала,
Що вона із миті в мить,
Із дня на день, із кроку в крок
Поволі в старість, нині, крокувала.
От і я за звичкою такою
Старим не бувши,
Яка там старість в тридцять два,
У жарті так от посумую:
О то були часи! О, вельми гарні звичаї! –
Згадаю хоч би клей той ПВА,
Ото був клей. Хоч нині є такий (і кращі є),
Та все одно, він не такий,
Хоч клеїть й білий...
Але запаху такого,
Як у дитинстві,
У нього вже нема.

05.04.2000.

Висна нисе нуві сьвіти,
Трава сьі тєгни ду гури -
А я такий
Аш с тов виснов,
Стов і засьпівов:
А пу цимбалах,
А я ни граю
І на бандурі не лабаю,
І від гармошки утікаю,
Хіба во трошка заспіваю:
Гей, Марусько і Івани
(…ту імена…)
Гей, Василю і Богдани,
Прошу пана –
жий!

2000.

На гуроді мори сталу
Із трави вуно пувсталу
Водне плесо пуїдналу
Серед шпильок трав
Жаби і качки
Й бузька тогу
Шо за жабами скаков,
Дзюбком клац
І вже рипуха
На трави матрац
Скочила, листком накриласі,
Воком заглідає, –
Де ж той бусько там манджає?

27.04.2000.

Ах, розкидано,
Ох, розкидано,
Ух, накидано,
Ну, пунапихано,
Но, вже накладено…
Ти, сєдь, пуздри –
Тибе в капусті ту
Де пу вуранині йду
Було буськом скинуто -
А ми знайшли!
Буськи літают,
Дітий розкидают.
Тим, хто діток
В буська просит,
Тим малих
Вуни приносіт.
«Буську-Юську
Принеси мині
Маруську!»
Кажут тамичка чи ту.
Ну а бузьук –
«Клац, клац клац:
Ах, ох, ух, ну, но –
Вже Марії розібрали,
Буди нині вам Петро!»

27.04.2000.

Ну, во. Во-во.
Дивисі во –
Вперіщив файний До.
Їкий ту До?
То той, ну той,
Ну як їго, ага,
Аво, ву той,
Шу тільку «ш, ш, щ» –
Шипит, щипит,
Капає й щипає
Ну як їго?
Ага! Він – Дощ –
Сьі називає!
А ше квітки з дирев
Він вубриває.
А ше файнюнько
Землю він, траву
Й диревину
Напоює і напуває.
І ше, ву то –
Сибе той До, він в землю виливає.
О, і не їдно,
А замісь двуйки
Три, сигоріч, їх було.

04.2000.

Дись тамичка за лісум
Грім гуркочи.
Вже прийшов, змучив,
І ше шось хочи.
Кажи: «Гур-гу-у,
Як ни нині,
Можи взовтра
Знов ду вас прийду!»

27.04.2000.

О, в калабаню
Хмари впали.
Шо, хіба вуни ни знали стежки?
А типер лижут впуперечки
Серед вуди.
О, і зьвізди ту, пузри,
О, і місяць ту, диви.
Пивну ті нибєскі
Скороходи ту
Зійшлисі ду питє?!

27.04.2000.

Сказала мама:
«Тату-павуку,
Чо муравлів не лапаєш,
А тілько муху?
Йдут сьвита –
Сухарі і пляцки,
А вуни напомацки
Сулодке чуют серид ночі!
Шо тибе, татуню,
Ніц то не скубочи?»
Так ти жінко скажу, –
Як си льижу на бучок,
Ту серед ночі
Ніц мине муравлик ни скубочи,
Бо знаєш ти сама, шо я
Ни є солодкий пляцок.

28.04.2000.

Сливки вже відцьвітают.
Як ладно яблуньки цьвітут.
Мухи, бжоли, воси
Ту гурмами гудут.
О, ту їкби на каждий
Цьвіт врудилисьі плуди,
Ту гілі б впали на куліна
І ябка гущов пу зимли русли!
Ву то «Їкби».
Та во – радейко вже прогнози сле
Шу котьітсьі ду нас сніги
І моцні заморозки.
А то таги – на курки-лаби яйці лід...

28.04.2000.

Я мале малятко,
Маю рочок ,
Другий споглядаю,
Бабубабаю,
Мамумамаю,
По подвір’ю чапаю
І так балакаю:
Киці кажи «Мняв» -
Коцур мишечку злапав.
Тюті каже «Му»?
О, нє, «Ко-ко».
А кугутик «Ку-ку-рі-ку!»
А ше мукає курова,
Най жиє здурова!
Качка кажи «Ква-ква-ква».
А жабунька «Ква-а-а».
Ну, а гуси «Ги-ги-ги»
Тай пішли си ду вуди.
Ну, а куці кажи «Рох-рох-рох» і «Хро».
Ну, а пісько кажи
«Гов-гов-гов» –
Я мале тибе спізнов!
І малятко в личко полизов.
А мале сказало:
«Салику, ти со?»
І за плутиком післо.

28.04.2000.

Якщо ти скачеш,
Пнешся вверх,
Підносиш руки догори:
Дивись уважним будь –
Зірки не зачепи.

17.05.2000.

Рахівничка
Хто вибере тебе?
Комарик, бузьок,
Хрущ чи жук?
Чи вибере тебе
Василь Павук?

18.05.2000.

Я тобі молоком голову вмию.
Я тобі рушником витру шию.
Та ти не нервуйсі. Ти чо?
Я зрештою тебе не чіпаю,
Я тільку вірш тобі прочитаю
Про те, що буде з тобою,
Як ше раз тебе злапаю
( в гурнєтю з мулуком, у зупі,
а чи в чаю):
І не буде тобі тоді сухо
Дрібниста вреднюща мухо.
Але поки той ше раз настане
Слухай оці трагікомічні рядки,
Би житє твоє ни здавалусі тане
І би ни клала на листку
Ти мені миж слувами
Свої чорні плями.

14.6.2000.

Ну, дитячий.
Білюлі цяці сибаляці,
Лилєні чіці у люці,
Билемо лялю,
Тятька, маму
І цяп-чап-ем: бині гаму…
Биню гамай, одю пий
Цольно-лася му
І ням
Скульиньку мулуцько
в гулнєтка лєй.

16.6.2000.

Авто-і-іронічне
Автобусна.
Тінь. Тепла пора.
А тебе все нема.
Де твої круглі ноги?
Де твої квадратні очі?
Які загубили тебе дороги?
Я бачить тебе вже хочу.
Машини, фіри, фури,
Ровери, люди, дими -
Мчать, гудуть, чекають.
Шляхами отсими.
О, во, нарешті сі котиш
З гури, шу таги на нибисах:
Завизи мене в Бирижини
Абисмо і нинька
Ми файно жили,
Багатолюди ти
На гумових колесах.

13.6.2000.

Нема автобуса?
Ну й що?
Листок беру
Й писати нумо
Про машини,
Що гудуть, шурують,
Пихкають, гальмують,
Диркають, бензують,
Кудись летять,
Женуть,
Так ніби ту вони живуть;
А онде гуси гигають;
А там корова бреде
І пар у неї
З морди пре,
А он товариш мотором гуде –
Він їде в інший бік,
Аніж моє мене зове;
А он панєнка си іде;
А вуйко на рувері
Ланци мне:
Усе гуде, гуркоче
І живе...
Автобус тільки, щось,
Іще не їде, чи не йде...

09.2000.

Зайці, зайці зголодніли,
Зайці вовка, вовка зіли.
– Гей, капустоїди, ви сі вовком не вдавили?
– Аш зипріли, так їго ми били,
А як втік, то місци,
Де він був, ми пуділили:
Штири рази пень вкусили,
І вудов з ріки запили.

2000.

Давно це було,
Коли ми літали як птахи,
В скафандрах,
Машинах плили...
Машини, ракети,
Якісь космолети
Шугали шалено,
Мигтіли сторчма,
Здіймалися ввись:::
То було,
То було колись,
Було се тоді, коли ми ще
«Людьми» називались.

2000.

Егоїсту треба помагати,
Треба помагати мало –
Аби самолюбство
Його не зглодало.
.................

І ще іронічний вірш

Виберіть мене
Депутатом сільської ради,
Бо нема на то ради –
Я хочу рімнати дороги,
Косити будяки,
І збирати по фосах смітє.
А як сміття позбираю,
Обабіч канави сяду
І понюхаю квітки.