|
На цій сторінці "Останні" розміщую вірші, котрі, сподіваюсь,
формуватиму у нову електронну книжку.
Назва така тільки тому, що ці вірші останніми або написані, або розміщені на цей сайт.
Це можуть бути і нові вірші, і деякі із написаних раніше,
які по різних причинах не були розміщені на сайті.
Дорога
–Де ж твої крила Ангеле милий?
Вот старик
Вже напилися слини чужої.?
Коли ти є великим
Вона любити хоче
Польща
Мовчу…
Там на панелі
Ти полька, він українець
Е-Е-Естер
Тут так все смішно
Ах осінь яка
В одному місті, де живуть самі пророки
І золото, і срібло, і сажа з рук
Літають машини
Мені вчора минуло за сорок
Слова появляються
Круги на воді
Остання ніч
VM (реакція на прочитане)
Цей старий рік
Василеві, у Нью-Йорк
Щебече у телевізії соловей
Діток троє
Сон про Росію і Україну
Біло, січень, сніг…
Часом це все аж надто заплутане
Щось так завжди і нічого
Гей, поляче
Нема
Зачарує, заколядує
Поміж тими інше
Світ є...
Життя не комп’ютерна гра
Нюанс
Каміння
Нам здається
Коли, хто, з ким і для чого?
Т - - р – р – р - - т
Марнославства кораблі
Забуте, забуле
Говоримо про...
В дев’ятнадцять літ
– Що ти, кохана...
Минає денний щем
Летять по небу кораблі
В созвездии Гончих Псов
Утром встанете
Я хочу побувати у Парижі
Є друзі для душі
Якщо можливо
Геніальний твір тоді...
Знаки...
«Австріє, Росіє, де твої сини?.."
...біля моря...
Двері своєї уяви
Порцелянове літо
Життя як...
Через вікно, із-за Варшави
Останні ті
Повір у те, що слово має силу
Дякувати Богу
Якщо ти можеш
На цьому, від вокзального пилу
Тінь сонця?
Колихані рами
Ти вір мені
На мостах
і миші
і каша
Е-ге-гей, Ельдорадо
Бути
Там на краю села
Чи ми помремо усі
Піти до церкви у неділю
На крутоколах Землі
І день, як день
Я буду читати вам
Не треба нам суму
У цей надвечір святий
Океан не стане горою
Легкий сон (міраж) про Африку
І як же ж то має бути
Ну, що ж, напишем...
Зелене вітрило
…Коли ти зможеш
Там, где кончается свет за горой
Посредине лета
Ішли роки
У цьому світі кожному
Як швидко крутиться Земля
Намалюй мені картину
Викласти вогнище
Збирач, зачекай
Снилось, уві сні
Лагідне сонце
Він на гітарі грав
...Підійшов до воріт
Телефон, номер
Під цим прапором ми
Тут був сад
Ми хочем додому
Як – щоб не пусто
Напишем вірша
З календарем
бачу у дзеркалі
Як багато у світі непотрібних речей
Будь самим собою, як Шевченко
А взагалі-то у мене сьогодні
Бля і Ха
Як важко зробити перший крок
Безсмертнії люди небесної України
Дорога,
Дорога пряма, як стріла.
В’ються, тріпочуть
На ній стремена.
Не сплять, а шумлять
Пасажири цієї квартири.
Нескінченна їзда.
День-ніч,
Сонце-місяць,
«Фари» «безфар’я» зміня…
…На днях у проході
Вальс танцювали,..
…а по телевізору
Знову стріляли…
…От зелені села,
От бетонні держави,
От коні залізні
Залізли в оправи
В журнальній валізі…
…Все чітко на диво, –
І все мерехтливо, –
Як на морі, як в небі,
А чи на узліссі…
…Простори амеби,
Апріорі потреби
Світу отого,
Що в космічному леті
Стрімкосторчно
Розрісся, –
Я благаю, живіте,
Я прошу, не блудіте
Вселенної діти,
А вседенно,
Всеношно
Хай долі дорога буде пряма,
Хай в’ється на ній теплота,
Хай втома минає,
Хай вдача стається.
Буяє на ній доброта.
Й омина (саме та,
що смисл з усього
забира) самота.
Липень 2011
– Де ж твої крила
Ангеле милий?
Ти ж білим
Із Неба зійшов.
– Мої крила
Людей у болоті ловили,
Коли заливний ішов…
Вони всі у сажі,
Бо від вогню у хижі
Дітей захистили…
Вони у реп’яхах,
У будяччі,
Бо звірі хижі
Хотіли догнати дітей –
Я ж бігав, змагався
Я весь віддався,
Лиш би звіра відбити,
Лиш би його відманити…
– О, Ангеле милий,
Де ж твої світлі крила?
Ти ж чистим, ти ж білим
Із Неба зійшов.
– Крила? Це пір’я
Чи твоя для тебе одежа –
Се чиститься, миється все.
Та не це, а душу чисту твою
Господь в Небеса забере.
А жити і не забруднитись –
Це як і не жити
Серед світу брудного –
То до сліз не очах,
То до щирого сміху, –
Живого.
– О, Ангеле милий
Є світ невидимий –
Між нами, людьми,
Живуть?!
– Так, є світ невидимий –
Окрилений і безкрилий –
Його Світом Божим
Зовуть.
Липень 2011
Вот старик
с измятым трансписантом,
Из-под лоба поправив кепкарик,
Сам один на огромном плату,
Как планете стоит,
И в пустоту многолюдной
площадицы кричит:
– Враки всё, враки!
Враги!
Нет на вас Сталина!
Гитлера на вас нет!
Всё разворовали
Слуги народа!
Один лишь остался
От вас примет:
Не боитесь вы Бога!
И нет на вас сатаны…
Но придут ведь,
Когда-то придут,
Другие миры!!! –
Кричал он, кричал…
А уставши себе прошептал:
– Эх-ка, милунушка,
Пир – во весь мир…
Эх-ка, дорогуша,
Исчезнет ли этот
Людоедский мир?! –
…Он кричал, он шептал, вопрошал…
– Сумасшедший, наверно! –
Говорили-казали,
Недоуменьем его все стязали.
А он, съехавший,
Так и стоял на
Многолюдной площади,
Как на арене;
А вокруг все мельтешились,
О чем-то важном своем
Меж собой возглашали…
И на многоценных джипах
(железных шкафах)
В ничто, в никуда
Уезжали…
Липень 2011
Вже напилися слини чужої.?
До блювоти, до мордобою.?
А як стояли у черзі за словом
(у рот заглядали
так спрагло!),
як до водопою.
Розсіявсь туман,
Розвіявсь на дивогін…
А вірили,
А мріяли як,
А кортіло аж так –
Вивертав нас справедливості гін.
Чи вже сонце зійшло.?!
Чи вже ми зрозуміли?,
Що мали і мають нас там,
Де ми і не хтіли.!
Наїлися сих перевертнів,
Сих трутнів зригнули,
Аж стіни здригнулись…
Гей, нумо, вставаймо,?
Гей, нумо, братаймось,?!,
Бо немає ні західних, ані східних?!
Ні лівих, ні правих?!,
А ділимось лиш
На лінивих, байдужих, нездатних
і України святої хотілих…
Серпень 2011
Коли ти є великим,
Бути легким маєш хотіти,
Щоб через тебе земля співала,
Щоб сонце світило,
Щоб віяв вітер.
Легко – то коли у міру,
Коли вітер віє помірно,
Коли сонце не пече, а гріє,
Коли земля говорить і діє,
Але не котить хвилі цунамі,
Не руйнує будинки над нами,
Не лиє із гирла лаву,
А діє, діє на споконвічну славу.
Серпень 2011
Вона любити хоче,
А ти десь ходиш.
Ти хочеш для всіх,
Для світу добра;
А вона лиш хоче
На нині, на вечір,
На десять хвилин
Для себе тепла.
Як сталь і вата.
Як віск і вода. –
Так різні суцвіття,
Різні людей бутони
На дереві тому,
Що зветься
Життя.
Серпень 2011
Польща,
Я був у тебе гостем,
Митцем
І працівником.
Я піднімаю за тебе тости
І вітаю із новим роком.
Із новим роком стосунків,
Із новим віком обіймів, цілунків,
Де пам'ять і де забуття
Про минуле буття.
Спільно і разом, як добрі сусіди,
Котрі мали спільні біди.
А майбутнє, вірмо,
Світліше за минуле
Повинно бути!
2011
Мовчу…
Мовчу, як риба…
Риба дельфін…
Не пишу…
Нічого не пишу…
На мові китайській…
Столиця Китаю – Пекін...
І є рогліфи – поміж букви,
Поміж ліжка,
Хати і хмари – … –
Все перебіг обставин
Парує до пари,
До помислів,
Звершень і зрушень…
Жартуємо часом,
Що ми є разом,
Як на пласкому
Тлі океану
Плантації зір
Перед початком зворушень…
А тому…
Мовчу…
Мовчу?!.. Як риба?!..
Риба дельфін!?..
І то тільки тому, що…
Що столиця Китаю
Багатоликомільйонний
Пекін!?...
Жовтень 2011
Там на панелі,
Де ходять моделі
Моду таку зригнули ми,
Кажуть таки, що ми здригнули…
…Але – «Фейсбуки-цукермани…
Комп’ютери-фірмани…»
– Гей, Дейлі…
– Привіт, Чейз…
Ви вже були там…
Кричали вам про себе:
– Жаба!..?
Час вже іншим бути там?!..
Пласкі плити…
Кевіне Кляйне,
Тобою ніздрі забиті…
Всі ходять на вухах!,
Все є на слуху!,
Все буває здутим, –
Як пір’я зі столу:
– Фф-ф-ху…
– …
Жовтень 2011
Ти полька, він українець,
Ти росіянка, він білорус,
Ти корейка – він німець, -
Спадає зі столу материнський обрус:
– Що ж ви, діти,
Як кордони відкриті,
Забуваєте чиї ви діти,
Якого краю, якого зерна
Насіяла в вас країна своя?
Сироти по світу – без тата,
Без мами, без рідної хати.
Перекотиполе – о доле,
А де ж ви, о де ж ви?
За вами плаче рідня…
Ви всесвіту діти,
Ви нове здобули,
Але своє, ви своє
Позабули.
І в собі зруйнували держави,
Бо любов’ю кричали-мовчали
Ваші нові узори
На планеті любові
Планеті Земля.
Без злоби, без злості, а так як є –
Ніби забули про них держави,
Бо вони у собі зруйнували
прикордонні застави…
Діти,
Не забувайте
Про батьківські пороги,
Про вишиті мамині рушники!
О, доле, вертай їх
На ріднеє поле,
В наші обійми їх поверни!
Листопад 2011
Е-Е-Естер
Не лягай на шкло,
С-с-с-к, с-ка, с, ка,
Бо зимно.
А тафля шкла
Така велика, прозора, гладка…
Е-Е-Естер
Ти така ідеальна,
Як імперія Олександра,
Як імперія Е-Се-Се-Сер…
С-с-с, к, с-ка, с-ка.
Твій ідеальний стан
Не входить в мій план,
Не лягай на с, к, с, к, шкло,
Бо зимно.
Бо просто зимно,
Бо просто зима.
Бо просто десь інде
Ходить твір сер,
О, мила, красива
С, к, с, к, с-ка
Естер –.
Листопад 2011
Тут так все смішно,
Весело й затишно:
Горить вогонь у каміні,
Лежить пес на коліні…
А за стіною –
Ходять хмари горою,
Грають дерева у сніжки,
Запхали в кучугури
.....................свої босоніжки,
Сани в коморі заснули
Змучені денним трудом.
А стріха зійде завтра потом,
Бо місяць, як піде за пагорб,
Скаже сонцю про все, –
Про те, що горить вогонь у каміні,
Що лежить пес на коліні,
Що в сінях рукавиці діти забули,
Про те, що завеликі у дворі
.........................................лежать кучугури.
Так зимно і тепло,
Так чорно і біло,
Так твердо й розплило,
Весело й затишно… –
Читаєш,
Читаєш ти книжку,
Про все, про все на світі –
Як щільно ведмеді білі
.......................у хутра одіті,
Як навчально на фортепіано
Грають алегретто діти.
Листопад 2011
Ах, осінь яка –
Як намальована!
Щиробокі яблуні
Здали плоди у комори,
Підмалювали листки
У лимонно-жовті
Багряно-червоні кольори.
Ох, яка зима –
Як намальована!
Ліплена, віяна, ваяна,
В іній вся заперезана,
Позамріяна.
І візерунками лис
На шибах вікон
Мережкована,
Перемальована.
Ох, яка весна –
Як намальована
Вся ця краса!
Все як гра, як забава –
Чи зеленою фарбою
Осіння жовтва
Відмальована.
Ох, яке літо –
Як намальоване!
Бавлене сонцем духмяним,
Теплими зливами мочено.
Повторяється все –
Але все того самого хочемо.
Пори року
Як намальовані
Дні
Світять-гріють
Блискіток очей
Досвітні огні –
Ходять по ниві
Люди красиві,
Розкуті, розковані,
Як намальовані.
Листопад 2011
В одному місті,
Де живуть самі пророки
Йшов по вулиці чоловік.
Він прийшов з того боку,
Звідтам, де є квіти польові
Синьо-небесно-голубі
Дзвоники,
Вони дзвонять, – дзень-дзелень, –
Лиш чутно для вітру,
Коли він дує на них
Лагідно і помірно –
Він прийшов саме з того боку,
Де за лісом сходить сонце
Й таке стооким прорік:
– Я пройшов через багато весен,
Боліт і рік…
Я бачив стоволосих на веслах,
Що множили збіжжям рід…
Я перейшов всю землю…
Зорав, переміряв і переміг.
Але не бачив я стооких і стоголосих,
Що знають усесвіт…
Як довго це місто
Стояти буде?
Як довго стоятиме цей світ,
Мені ви скажіть?
А стоокі та стоголосі
На те промовчали, –
Бо може не знали…
А може не хтіли навали
Сторуких, стоногих
Допитливих тіл,
Що прийдуть й поділять
Те місто навпіл,
А потім на четверть,
А потім пророків
Поодинці, як мавп,
В зоопарки свої розберуть,
Щоб в стозлотих палацах-
Клітках тримати їх суть
Й не для того, щоб знати
Про себе правду гірку,
А просто для моди
Чи щоб при собі тримати
В уздах
Пророка текучу, пекучу
Бурхливу ріку…
Десь є вулиця дивних кроків,
Десь є місто пророків,
Є країни сторукі,
Десь є люди двожилі,
Є десь планети стозвукі,
Десь є галактики стосилі,
А десь є люди прості,
Що кажуть, –
Я знаю – то ніч, ще знаю є день, –
Ось так він прорік,
Простий чоловік…
«Дзень-дзелень, дзень-дзелень»,
Листопад 2011
І золото, і срібло,
І сажа з рук
Змитою буде –
Знецінить все
І все оцінить,
Підпише в друк
І в наклад зійде –
Дух революцій та бунтів
Витає в повітрі.
Не важливо ви
Праві чи ліві –
Все пересіється
На енергетичному
Ситі Землі.
Але…
Як, щоб не випасти
.....................половою у сміття?
Але…
Як, щоб людиною залишитися
................................на вершині буття?
Листопад 2011
Літають машини.
Котиться катер.
Поїзд чекає
На губи, на варги,
На уста Петрарки –
Вже півгодини,
Як мав бути рух.
Вчора вірші Петрарки
Пустили у друк.
Та ось вже підвозять пакунки –
У місто велике перевезуть, –
Бо може його розберуть;
Бо може для когось
У ньому є суть.
Листопад 2011
Мені вчора минуло
....................... за сорок
Завтра буде за п’ятдесят
Мої діти вчора до школи
..................................ходили
Завтра внуки підуть
..................................в дитячий сад
А народився я
.........................десь тиждень тому
У листопаді шістдесят сьомого –
Таким є тихим
..........цей вітер перемін
Що ніби й не помічаєш
......................раптових змін
Що ніби завше живемо
..................................сьогодні
Як вчора, як напередодні
Живемо так ніби
.......................ми вічні
..............як дуби старожили
А як вмирати –
......................то ніби й не жили.
Листопад 2011
Слова появляються
з випадковостей, з жарту,
з потреби
Потрапляють у грунт
спілкування
І губляться, як бактерії
чи амеби
Чи проростають
несмілими стеблами
І деякі з них
укоріняться як дерево
чи як міст
як відома будівля
чи як місто нове.
Бо що є мова –
хіба вона на полицях живе?
Чи це те, коли є
правил уміння?
Чи це те, коли є
між людьми
живе розуміння?!!
Литопад 2011
Круги на воді,
Як дощ на столі,
Як роса на стіні,
Як вогні на стелі,
Вогні Ельма
На куполі Візантії.
По коридору ходи,
Сліди залиши,
Сліди музики Паганіні.
Чи знаєш ти? –
Як спіймати вітер,
Як вмити дощ,
Як намалювати вітті
На звуках птахів
Що линуть із рощ…
Я знаю,
Що вчора була ще ніч,
Я знаю,
Що завтра
Буде ще день,
Як музика Паганіні,
Як вірші куражні
На хмільному весіллі,
Як у коридорах наших
...........Життя
Має кімнати повні
...........І має порожні –
За тими дверима гаї острожні,
За цими
Галявини
Під верховіттям лип:
Я все це бачив,
Ти також на все це дивився –
І ти пам’ятаєш,
Як під музику не Паганіні
До щоки коханої
Листок розм’ятний
Притулився, прилип…
Бо усе це –
Круги на воді
на стелі,
на столі,
на стіні… –
Круги пам’яті,
Відголоски майбутнього
Ти сьогодні про себе
Без рими чи в римі
....отут залиши
.........на віки
.............запиши…
Листопад 2011
Остання ніч,
Останній день,
Останні віхи віку
Меншають,
Минають легко
...........Й не помітно –
........................Як без ліку.
Ми перейшли вже цей рубіж.
Вже входимо у інший.
Яким же буде новий ніж –
Чи буде вік цей ніжним!?
Уважним будь,
Себе ти не поріж,
Сучасним будь –
Бо хоч недавній,
Бо хоч торішній
Як-то ознака віку
(яка ж то є ознака в тім?)
Дем’яне Многогрішний…
(Це як із хати, із кімнати
Старі речі – ще – виносять,
Та нові – вже – заносять.
Хтось каже, –
Все як було, все старе…
А інший каже, –
Та ось воно, вже все нове…)
Грудень 2011
VM (реакція на прочитане)
(Василеві Махнові)
«Десять поетів читають для десятьох» –
Мені це відомо,
Одного разу, в минулому тисячолітті,
я читав у залі для одного
в Бережанському музеї книги
(це був мій третій тут виступ).
Поезія, котра сама для себе,
Як вітер, що дує у полі,
у лісі у своїй потребі
Чи може попри свою потребу
ще лопаті вітряка
Розрухає
Якось так необережно і хутко
ніби й не для нього,
А завтра хтозна
чи буде штиль
і чи буде новий мотив
Десь тут поряд у місті
«Де зливаються джаз і помиї»
«Західний вітер» творив,
Мріяв
На порив чи надрив
Від роздув, від розвіяв
По місту, по полю
Чи може по світу
махнато Василь у Нью-Йорк забрів…
Ось тут в павутинні спитаю Махна:
Не чую про нього нічого, –
А де ж є колись потужний
Віталій Гайда?
Грудень 2011
Цей старий рік,
Як вітер позамшілий,
Як лік вчорашніх літ,
Як вчора светром розпашілий
на гору йшов грудневий сніг…
І рими позабуті
Й відлуння тихих слів –
Усе було,
Що ми збагнули
І буде все, що ти хотіла,
І буде все, що ти хотів…
Тож хай весняться кругоспинні води,
Весною тужиться хай гай,
Хай літо тепло верховодить
І осінь
Світлою займай.
Хай все складається до ладу,
Хай погляд буде не на вгад,
Хай кожен буде радий саду
В якому ти, як сонячний смарагд,
Як сонце світиш,
Як мрії ягодами сниш.
Все буде щиро і сердечно
І вдачу лиш,
......................ти не забудь,
За новорічний стіл
......................душевно клич…
24. 12. 2011 р.
Василеві, у Нью-Йорк
(Василь Махно, поет, перекладач, есеїст,
проживає у Нью-Йорку, його сайт http://vasylmakhno.us/ )
Вся ця банальність буття
Як вірші місцевої поетеси
Як сто років одинокості полковника
Котрий тягав за собою
По світу своєї країни
Ящик з своїми віршами
Про ідеали
Які потім знищив чи може спалив
Бо розчарувався
Якого потім як пса
До дерева припнули,
Як потім так величаво несподівано й надмінно
....................................Довго цього дня як майже сто років
Із неба жовті квіти падали й спадали
А полковник як серед «Схими»
Чи книги погордів й гардин
Воював за усесвіт
А залишився сам, один на один,
«Алхімік» Куельо
Мабуть
Свою каву допив
Адже ж потрібно було в Колумбію
Чи на свято книжок у вересень
У місто «ду-ві-Львів»
На такт слонів і на пташиний свист
На січень, на лютий
І на падолист: і чого ж він такий захеканий
Цей тянь-шаньський лис-т?
От стали ми у задумі, якось нерухомо
Поміж нами
Мандрує лиш у гості пан світ –
То зайде (нами ж) до тебе
Замандрує (нами ж) до мене
У потребі якійсь
І в нетребі
Бомбей і Дрогобич
І Трускавець схоче
Змочити уста в елейні сонети
Бо усі ми для світу ніхто.?
Бо усі ми для себе поети.
А завтра вже «польське» Різдво
А наше? А НАШЕ приходь же хутчіш
Хай народиться знову Ісус з Назарету;
І звізда над Україною хай знову надією світить;
І вертеп у села вкраїнські веселі
Хай знову щасливо прийде,
І хай, неодмінно, добрістю Вищість
..............................................в оселях нас обгорне.
24.12.2011
Щебече у телевізії соловей
Про Бруклін, вай-фай і "Харлей".
Про мініатюри на мурах
В стилі графіті.
Про те, що завтра – за якою ціною –
Буде харч у нас на столі.
Про кризу євро,
Про вибори у Росії
(знову Путіна оберуть,
Якщо люди з Болотних дадуть)
Про газ, що зашкалює
Для України;
Про ту, що сидить ніби за це
На краю політичної руїни…
Про дощ і погоду,
Про благо бюджетне народу,
Про те, що минають літа –
Де є той, – не каже соловей, –
Що їх поверта.
Та лиш би не сумно
Хай буде веселим Різдво –
Підем у церкву,
А потім у гості
Й запросим гостей
І будуть застілля і буде вино
І будуть колядки іти від дверей до дверей
За щастя, за вдачу,
За нове буття
Хай возсіяє Країна твоя.
25.12.2011
Діток троє,
Ти і я –
Сім’я:
Я їхав, ішов до тебе
Як через міст
Як кренделик до чаю
Як на вигоні ліс
Як звичні будови
В різночасні розмаю
Як на подвір’ї стодоли
Я ж їх пам’ятаю
Все так як звично
І вчора,
І нині та післязавтра…
Сьогодні ж спечем бараболі
Погріємось в колі –
Бо вже
Розполум’янилась ватра.
Грудень 2011
Сон про Росію і Україну
В двадцятих числах вересня,
Коли я був у Польщі
Мені приснився сон,
Що нібито заходжу
В Україні у себе на подвір’ї
за чимось до літної кухні,
Спішу, а тут, нібито були,
а може за мною зайшли кури.
Вони хочуть їсти.
Їх стало так багато –
Великі, середні, малі, курчата.
Зрозумів, що вони від мене не відчепляться,
Що я їм не дам ради, якщо їсти не дам.
Дав їсти – насипав, клюють.
Є тут також когути (півні),
Вони чомусь клюють дрібно порізану кропиву,
Таку, яку домішують до корму каченятам.
І тут чую, як когути між собою розмовляють,
Каже один другому:
«Те, що сталося в Росії сорок чи п’ятдесят годин тому
Є знаковою подією –
Тепер вже Росія не буде такою
Якою була.
Аж тепер, після того,
Україні стане легше!»
І тут бачу, як кропива,
котру клювали когути перетворилася
Із тонкої на товсту, як пляцок, як торт.
Когути поїли і пішли у двір.
Мені ж цікаво, як це так,
що когути можуть розмовляти.
Виходжу за ними.
Заходять у курник
І чую, як один одному далі каже:
«Але тут є один мінус –
Будуть падати супутники».
Тепер вже, не вві сні читаю сьогодні
В Інтернеті статтю:
«Черговий російський космічний апарат не зумів піднятися на орбіту»
...Уламок супутника «Меридіан-5» пошкодив дах сільського будинку
в Новосибірській області (РФ)...
Невдача із запуском «Меридіан»
стала п’ятою для російської космічної галузі
за 2011 рік.»
25.12.2011
P.S.
Сьогодні, 9 лютого 2012 року, на сайті УНІАН прочитав свіже інтервю із музикантом,
лідером групи ДДТ Юрієм Шевчуком, де він зокрема каже:
"...Вся харизматична частина країни (Росії) втомилася від цього хамства. Все почалося 24 вересня, коли, як в тому анекдоті Володя сказав Дімі: «А зараз давай я зверху». Ми всі припухли! Нас не спитали.. Нікого взагалі не запитали. І від цього народ опух. Тому що набридло. Адже ми люди. І думаємо, що з нами повинні рахуватися. Ну і влада опухла від цього кіпішу на вулиці. Але вона повинна зробити висновки. І вибори повинні бути чесними. Тому я підтримав мітинг. Я - за чесні вибори. Настільки шито білими нитками. Адже кожен мужик на кухні, дивлячись цей зомбоящик, задається питанням: ну скільки можна?
Не лаятимуся. Але ж це приниження просто... Люди хочуть жити в країні, не жити по указці, не бути болтом у цих плішивих стадах...От і все це нормальне людське бажання..." http://www.unian.net/ukr/news/news-484978.html
P.P.S. В новинах від 15.08.2012 р.
Заголовок: "Медведев: 1,5 года космических неудач закончатся отставками"
Підзаголовок: "В течение последних полутора лет Россия потеряла 10 спутников - с этой пугающей статистики сегодня началось совещание в Горках, посвященное проблемам в космической отрасли. Премьер Медведев заявил, что виновные в провалах обязательно понесут ответственность..."
http://newsland.com/news/detail/id/1016452/
P...
Березень 2014 р. – Крим, як автономний супутник України відпав з української орбіти.
Квітень 2014 р. – Все більше Донбас перетворюється на автономний супутник України із послідовним наміром зійти із української траєкторії.
Це ще не кінець, але, як не парадоксально, - Україні стане легше.
У філософському трактуванні - Втратимо і отримаємо / Втрачаємо, але завдяки цьому отримаємо.
Біло,
Січень,
Сніг…
Чекаємо чогось
З своїх доріг…
Чекаєм мрії,
Щоб прийшли,
Щоб збулися вони…
Щоб свіжо,
Корисно
Й відважно…
Щоб все гаразд
І все поважно…
Душевний спокій,
Радість,
Теплота –
Щоб за вітри
Сильнішими були…
Щоб було чисто
На душі…
Так хочеться,
Так хочеться
Мені…
29.01.2012
Часом це все аж надто заплутане,
бо невже
Для того щоб бути правді
(вона як чай)
Має бути містика
(вона як цукор)?
Правда з неправдою переплелись,
Чи правда з неправдою були воєдино?
Зваж, тут є запитання.
Ніхто не знає де буде,
Ніхто не знає де бути?
І чи знаєш ти Бруте,
Що завтра свого Цезаря
Візьмеш на ніж?
2010
Щось так завжди і нічого,
Щось так ніби се було завжди,
Чуєш, ти думаєш шо се неправда,
Чуєш, зажди.
Ще серпень, свої сотні людей…
Ще ось пан, під софітом стоїть…
Та й той, вкотре у вічі…
Я не про тебе…
Я тут був двічі…
Втретє ажіотаж попробуй
із себе зніми.
Адже так багато тих,
які хочуть знати,
Адже завше мало тих,
яких годі знайти.
2010
Гей, поляче,
Такі були часи –
Ми одні других били –
Тепер має бути іначе.
Є подвір’я моє,
Є подвір’я твоє –
І від моря і до моря
Ми не маєм знати горя.
Йде товариш, той мій поляк,
На Вкраїні він як воляк,
Він як гуцул,
Як вкраїнець –
Він вже більше не руїнець.
Друже, друже, ти зобач-но, подивися –
На Вкраїні друзі всі зійшлися,
Щоби більш не ворогувати –
Про слов’янів дбати.
Хай живе моя країна –
Самостійна, вільна Україна! –
Про сусіда також дбай,
Бо то наш суспільний край,
Бо на Земли, то наш рай.
Березень 2012
Нема баби,
Нема діда, –
Вже вуйка Зенька нема…
Нема баби,
Нема діда Тимка…
Нема баби,
Нема діда Петра…
Вже й тата нема…
Баба Каті
І баба «шо хата причиплина»
(баба Гані)
Ходили по подвір’ях цих,
Як вчора,
А вже роки як їх нема…
Летять роки –
Є їм лік,
Та нема вороття.
Шкода і сумно.
Ми, всього лиш, після них,
І за ними, довжим життя –
Кохати, любити, родити,
Ходити, над світом
Піснями летіти…
Живімо
Живіте
В майбутнє сердечно
Летіте
Всевишнього Діти.
04.04.2012
Зачарує, заколядує,
Гаївками заквітчає, замає
Твоя Україна – дитинна,
Дівчинна, жіночна, мама невинна, –
Журавлями закурличе,
Закличе зі світів Землі:
«Вертайте додому
Діти Мої –
Нині Великдень
Моєї Землі!»
Квітень 2012
Поміж тими інше
Інше поміж тих
Поміж тих ти знайдеш інших
Інших знайдеш поміж цих –
Не усі є грішні
Також різні
є
Серед святих.
Травень 2012
Світ є диво
Й дивним є цей світ, –
Той летить на пиво, –
Має новий вертоліт
В двадцять літ…
Інший
Живе ощадливо
І в сто літ…
Травень 2012
Життя не комп’ютерна гра –
У житті двох життів нема,
Нема клавіш ще раз
«вбік», «вверх» чи «вниз»,
А є Божа воля, як величезний лук
І є доля людська,
Як стріла чи спис,
Що летять
Чи пролетіли уже десь тут –
Поряд, вверх чи вниз…
І є ще стрілою –
Планета Земля,
Яка мільйони, мільярди
Літ мчить на собі із тобою:
Куди? Хто зна?
Яка є ціль? Яка є мета?
А може ти – якраз був ціллю?
А може ти, саме ти, –
Всього світу – мета.
Травень 2012
Нюанс
Мене вчора по блату
Стриг старий майстер,
Вісімдесятирічний поляк –
«Фризером» ціле життя,
У Польщі, у Сполучених Штатах…
Професійні рухи,
Вправні руки.
Його цьотка – татового брата жінка
Була українка.
Сказав, у Польщі, поляк:
«Ото була людина! –
Душу би за тебе віддала…»
Травень 2012
Каміння
Летять з України…
Є доля і на чужих роздоллях…
Чи нас багато,
Чи нас мало таких?
Той прибирає, та миє…
Рве плоди для пана
у чужому саду
Або у кузні кує…
Чи
Стануть колись
Наріжними
Ті каміння
З волі обставин
Відкинуті з України?
Травень 2012
Нам здається,
Що ми вже так багато
Знаємо,
Уміємо,
Розуміємо –
Такі
Ми
Великі
Люди, – …
… Смішні… –
Смішні?
Бо ми всього лиш,
Як бактерії поміж
Піщинками власних
Знань, помислів
Та розумінь
(і власних помилок)…
Але є ще недосліджений
Океан
Відкриттів та досягнень,
Котрі будуть відомі іншим.
Ведомі, із відомих і не відомих,
Ті, котрих веде по світу
Той,
Він же –
Інший…
Але що Океан морський?,
Якщо є Океан Всесвіту, –
Цього усебічного
провалля,
та всебічного
стремління.
Травень 2012
Коли, хто, з ким і для чого?
Невже лиш для того,
Щоб засвітити лампочку України
На цілий світ?
Вже був Чорнобиль –
Нам не потрібна більше руїна.
Нам потрібно створити свій,
Новий, міт.
Травень 2012
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р - -
Т.
Ми за дружбу,
Ми за мир, –
Трактор в полі
Дир – дир – дир
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р - -
Т.
Мир?
Мир – мир – мир – мир
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р - -
Т.
В тебе є також тир?
Тир – тир – тир – тир
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р - - т
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р
Т - - р – р – р - -
Т.
Не стріляй,
Не вбивай,
Помагай.
Давай? Давай...
Травень 2012
Марнославства кораблі
Минають як дні –
Се недоцінено,
То недоцілено,
Це перелито –
Пересіяно, перезбирано,
Пережито…
Як коралі, коралики –
Кораблі –
Дивосвіти буденності
Учорашньо-завтрашні
(вчорашньо-майбутні)
– завше нинішні –
Дні…
Є усе, чи немає нічого,
Є надії і збулості,
і збулостей міражі –
Що замаєне маєш,
пересвідчене все, збережи…
20.05.2012
Забуте, забуле
Перезимоване, перезагуле
Перегадане, перепрощене
Перепорошене і перепрошене
Все…
… Усе те, що примирення милість
В собі несе.
21.05.2012
Говоримо про мир –
І вчимося стріляти.
Кажемо про вірність –
І йдемо наліво гуляти.
Мовимо, що кохаємо,
Та чи любимо як слід? –
Так мовив монах
Про людський рід,
Оглядаючи
Ним зірвану квітку.
Сіла бджола.
– Вибач, зів’яне. – Сказав
Святий чоловік.
21.05.2012
В дев’ятнадцять літ
Трактор, – Гов!
Коні, – Гов! –
І не мчіть ви так колеса,
Бо вже пише поетеса знов
Про кохання,
Про любов.
А дорога, як ріка –
То гладка, а то стрімка.
І не мчіть ви як ракети,
Ви ж шофери,
Ви ж поети.
Там ріка, і тут ріка.
А за пагорбом гора.
За посадкою будинки.
У селі є міст!
Там за гаєм –
Через місто переїзд.
До коханої дівчини
Мчить поет-он,
Як хлопчина, –
Бо хлопчині дев’ятнадцять літ!
Все так жваво і запально
Пишуть юні про кохання;
Пишуть, бо такий їх вік!
Гей, дівчино,
Чує серце – оглянися,
Ваші очі у промінні
Вже зійшлися
І палають жагою серця!
І байдуже, що на дворі –
Сонце, сніг, а може вітру море –
В ваших головах весна!
24.05.2012
– Що ти, кохана,
Яка праця?!
На озера їдемо!
На озера!
А на озері,
як на ріці.
А на озері,
як на морі.
А на озері
океан води, –
Хоч туди, хоч сюди
пливи.
Посидимо
на зеленій траві.
Полежимо
на піщаному сонці.
Погойдаємось
на хвилях.
Попірнаємо,
моя мила.
Яких ще півгодини?!
Хто сказав «не намальована»?
Вода помаду змиє!
А я від чекання
«ласти склею».
А на озері
рибки плавають –
Лови за хвости.
А на озері –
буль-буль, буль-буль,
Бульбашки.
А це акула! –
Рятуй кохана!
О, вибач, не впізнав,
Що то без помади ти.
Менше пити треба?
Та я і не п’ю –
Скільки вип’єш
Із озера тієї води.
Ну, ковтнув хіба що
Разів чотири чи три.
А на озері,
як на морі.
А на озері
океан води –
Хоч туди, хоч сюди
пливи.
Травень 2012
Минає денний щем,
Дощем вмивається земля,
Мляво сонце йде наніч,
Річ стодзвонну заводять гаї, –
Солов’ї витьохкують
І кумкають жаби
Вмиваючись у ручаї…
…Минає день.
І ніч мине.
І знову день новий буде.
І буде сонце, і буде щем –
Й земля стократ ще вмиється дощем.
27.05.2012
Летять по небу кораблі
Чорніші чорної землі.
Чорніші чорної землі
Летять по небу кораблі,
Бо у тіні Землі
Летять по небу кораблі.
Десь день пішов.
Ось засвітилися вогні.
Летять по небу дві зорі.
Летять по небу дві зорі,
То кораблі ясні
У сонячному світлі.
Далеко там
І зовсім тут,
Де трави,
Де гриби в тіні дерев
ростуть
Із чорної землі
Привіти шлють
Туди, де кораблі пливуть
То чорніші чорної землі,
То як дві зорі ясні
Летять по небу кораблі
Летять по небу кораблі
Летять по небу кораблі
02.06.2012
В созвездии Гончих Псов,
Где Азимут светит над нами,
В кувшине земля под стеклом,
Земля у меня под ногтями.
Пришельцы мы из иных миров,
Пришельцы с планеты
Земля –
За спиной у нас
Она
Или уже под ногами…
– «Украйина», «Украйина»! Принимай!
Я «Москва-река», как слышишь?
– Чую добре, приймаю!
Заходьте на Північний Ангар.
Ваш вхід 037794.
«Шибалин» вже прибув;
Зустрічаємось в "Асторії";
Має добрі фляшчини вина
З-піді Львова.
– Ало! Приём! На Астероиде?
Но на Астероиде обсерватория имени Нобеля!?
– Обсерваторію імені Нобеля
Ми відкрили в сузір’ї Водолія,
А тут обсерваторія імені Ціолковського.
В "Асторії" здибаємось, зустрічаємось в "Асторії"!
Як чуєш «Москва-ріка»? Прийом?!
– Слышу хорошо! А фрицы будут?
– Так, німці вже є.
І французи на підльоті.
– Да, ну хорошо-хорошо «Украйина».
Пивничный Ангар говоришь,
Вход 037794?
– Вірно! Приземляйся!
Перешкод немає
Тут в сузір’ї Лягавих Псів,
Де Азимут світить над нами,
Де в жбані земля за склом
І в мене земля під нігтями.
Прибульці ми з інших світів,
Прибульці з планети
Земля –
За спиною у нас
Вона
Або вже під ногами…
Червень 2012
Утром встанете,
А нас уже нет –
Ушли мы ночью
Искать новый след.
Искатели мы,
Рудокопы –
Ищем кимберлитовый блеск.
Пол Земли мы уже обыскали,
Но где же он есть
Край тот невест?
Є пустиня, тайга
і дно океану.
Є гори, Карпатські ліси
і плесо Байкалу.
Є Альпи, є лід
Антарктиди.
Але де ж э то місце,
Де дівчата цнотливі,
Як жони, нас схочуть приймити?
Ми золото мили.
Копали вугілля.
Сходили в долини,
Де веселі застілля.
Ти маєш півсвіту
І щастя пів маєш.
Холостякуєш,
Для сім’ї ще дівчини
Не маєш.
А тому рудокопе,
Ідеш ти весело
І пісню оту ти співаєш:
Утром встанете,
А нас уже нет –
Ушли мы ночью
Искать новый след.
Искатели мы,
Рудокопы –
Ищем кимберлитовый блеск.
Пол Земли мы уже обыскали,
Но где же он есть
Край тот невест?..
06.06.2012
Я хочу побувати у Парижі
Для того, щоб олією його,
як маслом м’яким
на кавальчику свіжого хліба,
розмазати
І смачно
зрозуміти –
А чому, власне,
хотіли його спожити
Генії прості
Побратими таких
Як шуфляр
Чи каменяр,
Чи носій молока…
Кажуть, що він геніальний,
Париж,
Тільки тому,
Що
Генії мешкали в ньому...
Може попробувати продовжити його геніальність… ?
І олією, маслом його
Без коми і крапки по полотні
08.06.2012
Є друзі для душі.
А є друзі для вигоди.
Для вигоди ті
Із котрими тільки
багатство кишені більшає
(і при цьому душа відпочиває
не на Багамських островах).
А для душі?
Чи багато у тебе таких?
І в мене таких
є також
мало…
...не сполош, не навроч, не скажи, –
Покажи мені того,
хто розуміє тебе з половини слова...
Бо і сам їх шукаю...
08.06.2012
Якщо можливо
Витримай! –
і отримаєш.
Зачекай! –
і збагнеш.
Адже серед нервів пожеж
плавиться все,
згоряє вщент.
Крім мурів
ти що збережеш?
Перетерпи! –
і отримаєш
все –
несподівано,
бажановистраждане.
08.06.2012
Геніальний твір тоді...
Тоді,
Коли генії кажуть в собі, –
Досить,
бо геніально…
І, – геніально,
бо досить…
08.06.2012
Знаки, у чужому краї,
у чужому домі…
Нині зранку я встав
І виявив на ламінованій підлозі
У себе під тапочками
Стоногого, широковусого
рижого черв’яка –
Змів на папір,
викинув за вікно.
Потім у дворі ледь не наступив
на великого слимака,
Що після важкої ночі
заснув де і був
у своєму круглому
жовто-білому домі –
Переставивши
пішов далі.
А тепер, увечір,
до мене у шибу товкся
великий комар.
А ще пес скавучав,
Через вікно просився до хати –
Він вміє лапою гладити
шибу та скавучачи
її лизати – ніби мовити «впусти»…
Кажуть, це знаки…
Можливо…
Кажуть, що колись армії
Розвертали додому,
Коли перед майбутнім боєм
Жук-скарабей
Переходив їм дорогу.
Знаки…
Так, є знаки.
А є мішура,
Дріб’язковість.
Повір дріб’язковості
І дріб’язковим
Ти станеш.
Будеш узалежнений
від учинків
комара
чи черв’яка.
Чи потрібна
Тобі доля така,
коли маєш
Власну волю?...
13.06.2012
«Австріє, Росіє,
де твої сини?
В Шибалині при долині
вони полягли…»
Йшли бої криваві
За чужинський рай.
Йшли бої криваві
Через рідний край.
Були села стоголосі,
Були ниви злотокосі –
Все пішло з вогнем.
Дві держави
Бились у селі –
Кровію напилися гаї,
Гори трупами укрили
І ліси,
І долиною лягли,
Австріє-Росіє,
То були твої сини.
України також,
То були орли,
То сини-соколи
Забрані до войни,
Бо прийшли в хати пани, –
Встав, йдемо із хати!
І пішли – хто під ким тоді були –
На фронти.
Плаче, тужить мати,
Чує вже біду –
Вечором співають разом
Браття-вороги
По обидва боки
Ценівки ріки
Українську пісню
Й не одну –
А на ранок йде команда,
Чути перестріл,
Гупають гармати,
Рвуть на шмаття братів брати,
Догоряють рідні хати –
Дві загарбниці в борні,
Рідні села наші
У вогні.
Австріє, Росіє,
Де твої сини?
В Шибалині,
В славі і безслав’ї,
Вони полягли.
Вбиті молоді –
Зтліли їх тіла
І не було ні могили, ні хреста –
Сонце білі кості гріло,
Полокали їх дощі.
Не ходіть чужинці більше
Із війною у наш край.
Приїжджайте краще в гості
В цей забутий рай.
Походіть ви босі по траві,
Пошукайте предків відголосся
У ранковій, у росі.
Й пам’ятайте ви оці сумні пісні:
«Австріє, Росіє,
Де твої сини?»
В Шибалині-то вони,
За імперії пропалі
полягли.
Дві імперії криваві
Навпіл розділили
Ценівки-ріки,
Річечки малої, береги.
Річечки малої
Спраглої води
Не могли напитися
Браття й вороги…
Йшов по воду не вернувся,
Кров червона – не водиця
З течею пішла…
Якби вміла говорити
Розказала би багато
Ценівка-ріка
Про загарбників завзятих,
Що були і є,
Що із боєм чи без бою
Нищать краю береги.
Та лиш пам’яттю хлюпоче
Шибалинськая вода –
Й вкотре запитати хоче, -
Австріє, Росіє,
Де ваші сини?
В Шибалині, – каже, –
На горі і при долині
Вони полягли…
18.06.2012
Я хочу посидіти біля моря,
Послухати
Простору шум,
Порозмовляти з мушлею
Про радість, а не про сум
Земного буття.
Посидіти тут,
Де споконвіку вирує життя,
Де сила і спокій
Й немає кінця.
Тут сонце стожаре
Ласкаво тепло віддає.
Тут вітерець
Свіжо гойдає думки
Про відбулі й майбутні віки.
19.06.2012
Двері своєї уяви
відкрив
І влетіла вона –
заколисана, закохана,
квітками зацілована –
Весна!
А потім влетіло
тепле, нагріте,
із вишнями, яблуками
на віттях – духмяне
Літо!
А за ними
жовтогаряча,
світло-багряна;
як пані, як панна –
Осінь жаданна!
А бачили б ви,
як хутко за ними
ввійшла
вся наскрізь свіжа,
рум’янощока,
у чисте, все біле
убрана –
Зима!
От так ми сиділи, –
про все гомоніли,
похвалою одне іншого
гріли,
Бо злагоди, миру,
спокою, достатку
Так щиро
І щедро
Хотіли.
Червень 2012
Порцелянове літо,
Порцеляновий світ,
Де за душу хапає
Буденності міт –
Скільки б не було
Минулих й прийдешніх
Тих літ
Чи все буде їх мало?!
Як природи є цвіт,
Як є її плід –
Так життя кораблем є
для когось –
На морі любові й жаги;
для когось –
На морі відчаю й журби…
Червень 2012
Життя,.. як канікули –
канікули проминуть,
Життя,.. як робота –
робота пройде,
Життя,.. як весілля –
весілля мине…
А після Того буде Нічого…
А що буде після того,
як Нічого мине?
Але ще нині є мить –
Попробуй її, як життя,
Оціни…
Червень 2012
Через вікно,
із-за Варшави,
там на сході,
я бачу як Місяць жовтавий
на сіро-блакитному
вечірньому неба тлі…
…він, мабуть,
дивиться над Україною
в Чорне море,
вдивляється у високі
Карпатські гори,
чи як Вісла десь тут
у Балтійське тече.
Це не тільки кругла пляма,
то об’єкт інформації
(…«носій, виробник, підсилювач,
інтерпретатор, інформатор,
реінформатор, ретранслятор»…),
то блискітки енергій різних світів
дивляться просто
як просто вдивляючись
в місяць, козаче,
ти їжу свою не доїв…
А що там «намальовано»
для себе ти вже зрозумів?...
Ти бачиш очі, ніс і рот
на цій небесній голові,
що сунеться неспинно
по куполі Землі?
Він щось говорить їм,
він їх хапає?
Ти не жартуй із ним,
із сяйвом тим,
бо ще й тебе
злапає…
02.07.2012
Останні ті,
що серед тих
зуміли зберегти
свої утіхи –
при тому залежними
від втіх свої не ставши.
Останні ті,
що бувши скраю,
як осанна
залишилися на втіху
дням прийдешнім.
Останні ви,
котрі завжди
собою бувши
буваєте відкинуті
й загувші
на час поклавши
витримку свою
стаєте першими,
останніми при тому бувши.
05.07.2012
Повір у те, що слово має силу.
Повір у те, що в слові магія століть.
Що словом можна зрушить брилу стихії
Й ніхто пред нею не встоїть.
Повір у те, що в слові магія століть –
Із словом тихим, й навіть безсловесним,
Як із зернини незначної
Зросли історії народів
До їхніх верховіть.
Повір у те, що слово має силу –
Бо віра твоя в силу слова –
Це також споконвічна магія століть.
05.07.2012
Дякувати Богу
За мир і спокій,
За промисел удалий
На ниві цій людській.
За те, що є жаданне,
За те, що збуле є,
За те, що є бажання
Жити і Богу дякувати ще.
05.07.2012
Якщо ти можеш, –
Як
Дав
Тобі, –
Віддай так само
Легко –
Нехай іде між люди,
Нехай посіється,
Нехай зросте,
Нехай врожай свій
В засіки збере.
05.07.2012
На цьому, від вокзального пилу,
Брудному пейзажі
Хтось бачить лиш фарбу
Та залишки колійової сажі,
А хтось вдивляється
У перспективу –
В імлисту далеч століть,
У час цей безмежний
Перед яким одне лиш стоїть, –
Нескінченність та рух
Із життя у життя,
Із пилу у пил
Настільки-наскільки
Є в Промислу задуму й сил.
05.07.2012
Тінь сонця?
Що це?
Це ніч?
А світло ночі?
Що це?
Це зарево
Ото як тло
За лісом
За обрієм
За небокраєм?
Понад гаєм
Де зустріч
Ночі й дня
І вечора сірість,
І ранку досвітність
І опріч від тебе
Й до тебе привітність
Як горобці на розмаї
Як на гіллі
Похитка, коливна, нетривка
Їх життєво позвітна лелітність
Дзвінка…
Листопад 2012
Колихані рами
Сполоханий вітер
шепоче в вікно
Безмежне учора
Стозвонне звечора
У наніч пішло
У ніч
там де сни
У сни
там де сонце
А може
стодужі вітри –
ти лиш очі
руками
,як шиби у рамах,
брудними не три:
Тут лиш
рими, як рами
І рами,
як риби
невмальовані
у картини
на раз-два-три,
у карнизи підстельні
невбгані урбанні
А може убрані
хоч голі
постільні й постельні
пастельні
вітри, –
Та лиш очі
руками брудними
не три
а пошепки їм
про верлібри
скажи, –
я казав
вам – ідіть –
а ви не пішли?
То ж ідіть
говоріть
заколихані рами
в надкартини
вкладіть.
Намалюйте їм вечір
їм день освятіть…
Листопад 2012
Ти вір мені
Ти вір мені
Як віриш ти собі
Як віриш ти в дощі
Як віриш ти в поля
Як віриш в те,
Що на небі зірка є твоя
Як віриш в те,
Що ти зоря.
Ти вір собі
Ти вір собі
Як віриш ти мені
Як віриш в те,
Що за ночами день прийде
Що за дощами сонце зійде
Ти вір, як вірить
День у сонце
Як знає ніч що сон це
Про красиву мрію
Про будень доброчинний
І про здобуток чинний
Днів усіх твоїх
Що вірою як перевеслом
Зв’язані.
10.11.2012
На мостах
у зрусифікованих
зукраїнізованих містах
На сторожі
стоять як пси
Невидимі
ще незбудовані
Мости
Нових народів
що родяться від тих
Котрі
тобою
Є
…
11.11.2012
і миші
й брудні постоли
і пси на асфальті
як сни –
не спи –
у болоті, в дощі
з нічого
з зернятка дрібного
зростають
творці
Грудень 2012
і каша
навариста
голубам за вікно
і шиба помита
й на підвіконні перо –
сколихнуті
вітті
понад струмами
проводів –
тут птахи
злітають
й не має поки що
летючих котів
а по ночах
зорі світять
тут серед віття
буває у завіконня
вникає
мерехкотіння
нічних ліхтарів
Грудень 2012
Е-ге-гей, Ельдорадо,
Е-ге-гей, Клондайк,
Е-ге-гей, Україно –
Тут є рай!
І де ж той рай?
Гей, не заважай!
Ей, не перебивай! –
Будь щирим і добрим,
Будь мудрим, в любові –
І ось тобі рай!
Й святий Грааль
У тебе на подвір’ї,
Закопаний у дворі…
І ким є ти –
Ти віднайди,
Відчисть себе –
Ти Божий храм :-)–=/
сіяй, як зорі,
як Місяці,
як Сонця
Нам
Світи!
Грудень 2012
Бути.
Бути яким?
Гармонійним
Щасливим
Самодостатнім
Розумним і
Мудрим
й у
Любові –
ось
бути таким…
Бажати.
Бажаю такого усім.
Грудень 2012
Там на краю села,
як на краю держави,
де вулиця кінчається,
ось там
майбутнє де витає
що сказане вітрам
що мовлене як снам
усе про те,
яке ніхто не знає:
– Війна буде.
– Не треба нам війни.
– І мир прийде.
–Ти мир від нас не йди.
А ти, дитино, спи.
Хай Бог боронить і тебе.
І всіх нас також береже.
Грудень 2012
Чи ми помремо усі
Чи будемо жити усі
У моєму сні
У твоєму сні
А поки що зима
Хіба за нею нічого нема
Хіба не для когось прийде весна
Чомусь так стається
Що нам часом сниться
Що гойдають вітті
Наше з тобою літо
Хіба за літом нічого нема
Хіба не там осінь золота
Гай-да-да
І яблука червоні
І гарбузи у стодолі
І краєвиди жовтозвонні
Ей, подруго, друже
Є сни
Ми між снами живемо
Поміж ними є ти
Чи помремо ми всі
Чи будемо жити усі
Я у твоєму сні
Ти у моєму сні
Не нами раховані дні
Не знаєм на якій рахівниці
Добавлені плюси чи ні
Ти бачиш, чуєш мене
Я бачу, я чую тебе –
Ми ще з тобою живі
Хоч невпинно, мінливо усе
Згасають зірки
Щезають Галактики
в Чорні дірки
Але що нам до них
Не бійся, не падай
Як можеш –
під Сонцем
Щасливо живи.
Грудень 2012
Піти до церкви у неділю –
Помолитися разом з людьми,
Щоб було добре у селі,
У родині, і в сім’ї;
Щоб роки у мирі пливли,
Щоб в країні не було нужди.
Грудень 2012
На крутоколах Землі
Знаходимо й губимо друзів
І в собі шукаєм себе
І чекаєм, що може
Нарешті
Нас щастя знайде…
Приблизно 2002 р.
І день, як день,
І ніч, як ніч…
Чи день,
Має стати ніччю?..
Чи ніч,
Має стати днем?..
Чи життя
Нас так запаковує,
Що не знаєм
Куди ми йдем?..
Чи знаєм де
Ми себе
Віднайдем…
Чи дня ліхтарі,
Чи ночі вогні? –
Чи може се ми
Не великі якісь,
а потрохи
дрібні?..
І грудень, як будень,
Як буден-день червень
Хай світлим буде
І ясною буде ніч.
Грудень 2012
Я буду читати вам
Тексти свої
Про літа, про міста
І про врожаї.
Про села, про силу,
Про волю, котру ми
Вложили у власні
І ваші уста.
Банально про те,
Що зелена весна.
Про те, що літо колише
Хвилі колосся.
Про зиму оту
У котру після
Осені теплої
Із тобою зайду.
Про каміну тепло,
Про води джерело.
І про природи снагу –
Із тобою пред вами котру,
Як тексти свої
На екрану столі
Розложу…
Грудень 2012
Не треба нам суму,
Не хочем печалі,
Не треба нам
Думу важкую,
А хочемо легко
Йти далі.
Для чого напруга,
для чого цей стогін?
Навіщо нам туга –
У світі нужди
Є доволі…
Ми знаєм,
Що зле, що недобре,
сумне.
Ми знаєм, де було
Й чого нам не тре.
Нам не треба нужди.
Нам мудрості треба!
Нам треба любові –
Щоб були всі щасливі,
Щоб були всі здорові!
Грудень 2012
У цей надвечір святий
я прошу у Бога
здоров’я, Мудрості,
Натхнення,
здійснення мрій.
Щоб в злагоді жили,
в Любові!
06.01.2013
Океан не стане горою.
Горі не стати океаном.
Але мріяти можна про те,
Щоб солдату стати генералом.
Щоб річечці влитись в ріку,
Щоб ріці стати морем.
Щоб міг чоловік на мріях своїх
Обійшовши життєві низини
В життєві піднятися гори…
Січень 2013
Легкий сон (міраж) про Африку
Африка, Африка, Африка,
Черешні, Халва,
Постоли
Сахара і
повноводна
Ріка
Ніл…
Африка, Африка, Африка
Шалена жара
І жирафи,
верблюдів
хода…
Аф-Аф-рика –
Сон це –
Сонце,
Черешні, Вишні,
Кульбаба, Гарбузи,
Яблуні і постоли…
2013
І як же ж то має бути,
Куди ж то ми маємо йти?
Ти вчора казала, що знаєш
Дорогу до своєї мети!
Ти плавуча, як субмарина,
Ти летюча, як та сова,
Ти павуча тонка павутина,
Що тримаєш мене у ночах.
Павучі тенета,
Пташинії взори,
Де лагідне сонце,
Де свіжі простори –
Там де є наша мета.
Чи дорога, по ній ми ідемо, є та?
Ось зібралися вгору узори,
Ось засвітився ранок в любові,
Ось муха присіла
Понад чаєм бриніла
І геть полетіла,
Бо павуча планета
Як знає, співає:
Ти не та,
Ти не та,
Ти не та,
Ти така, як весна,
Як літо, як осінь, зима.
Я чекав – не прийшла.
Не чекав – ти прийшла
Ти не та
Ти не та
Павуча тенета.
І як же ж то має бути,
Куди ж то ми маємо йти?
Чи може Романе перевтілити
Жіночі романи в книжки…
Павучі тенета,
Пташині простори –
Там, де є наша мета.
І дорога, по ній ми ідемо, є та…
Січень 2013
Ну, що ж, напишем
вірша про планету
Не про нашу,
А про ту
В Галактиці іншій,
котру
Ми заселимо потім –
Це наші нащадки
лиш зможуть
прокласти нові шляхи, –
і чудні тварини,
і квіти, дерева,
рослини, –
їх приймуть
в обійми
цієї
Ново-Земної весни.
Січень 2013
Зелене вітрило
море котило –
втомилося море в росі,
води із джерел ся напило…
Туманом вкотило
на побережжя весни.
Тут залишилося жити –
ти його із ріки
на обличчя плесни…
2013
…Коли ти зможеш,
Тоді можливо…
Хто піде, мовить буде, –
Повертай…
Попросить весну,
Все про те,
Що у повищення веде,
У літо,
В вишні…
І буденності поправ
Й всі трави обійнявши –
В сінах, в отавах –
У ніч на оборозі
В сон свій
З цвіркунами
Завітавши…
2013
Там, где кончается свет за горой,
Где тучи уходят в мрак,
Кто бы ты ни был мне,
Друг или враг,
Посмотри на вершины звезд,
На лучи поднебесных волшебств –
Можно не знать, как в мире есть,
Если иногда не смотреть вверх.
Пусть сверкают вершины,
Пусть золотые дождинки
Украсят и ночь, и пришедший день –
Быть обыкновенным так просто,
Быть святым куда сложней.
Ты не бойся,
Будь мне друг,
Не искажайся –
Быть собою
Куда веселей.
Здесь, где начинается свет пред горой,
Где дождь золотой хлынул с небес –
Ты же звезда, мой друг
Миру всему наперевес.
И кораллы живых цветов,
И льдинки чужих чудес
Будут сверкать как прежде
Отбивая лучи от тебя
Ведь ты же звезда
Миру этому наперевес.
Что же для этого нужно? –
Ты может спросишь меня.
Я отвечу очень просто –
Ты просто и дальше
Верь в себя!
2013
Николаю Ильичу Яценко
в память о Антуане де Сент-Экзюпери
Посредине лета
Между двух веков
Появился этот –
Тот, который будь здоров,
Кто летал над ветром,
Кто плясал в снегу,
Кто в песке терялся
И нашел в себе
Сказку классную –
Мечту.
Все о жизни,
Все о том же,
Что в себе найду,
Что в себе найдешь ты…
…Имя ты вписал в стезю,
Добрый человек,
И пока есть люди
Нескончаем в их сердцах
Памятный твой век.
2013
Ішли роки
як ті вітри
– віки –
поміж боками
коней.
І копитами щем
І землю вщент
І вглиб землі
В затям підкови об креміння…
Й зам’ялі трави –
то князі
у латах
срібнодзвоних
у шоломах високочолих
ішли на герць
у степ
і в ліс
і у болото вліз
і простором приріс
уділ розширив
Князь…
…все було,
було позав’язь
і в радості
і в бої
Ішли на Ви
русинські вої.
Тепер це все
у вишині –
і ті князі
і їхні коні білі
Там понад нами нині
в хмарах
в туманах вранішніх
а чи в дощах
у росах
у отавах…
У спогадах
про тлін віків
Червень 2013
У цьому світі кожному
часом буває досить…
Хто брудніший,
тому тепліше –
ще одну майку не треба
носить?!
Хтось знає де ліпше,
де гірше…
Хто знає для кого
у чому
більша є сить?
Хто бідніший,
тому простіше,
тому податки не треба платить
(і злодій не прийде) –
і краще він спить?!
А хто кращий, чи йому не важче
достойність з собою носить?
Цей світ парадоксів
та, передусім, якщо ти
є мудрий
відповідальності більше
ти маєш,
бо знаєш ти більше,
бо більше не можеш
ти бути таким,
як той, кому приємніше
від того, що навколо
усе є брудніше.
Червень 2013
Як швидко крутиться Земля –
Злітають з неї душі
І тахнуть в землю
Їх тіла –
Час молодих
І старості права
Усе забудеться
Усе зійде в минуще.
Усе як сон,
Хоч наяву.
Усе в уяві,
Хоч по правді
Я не збагну –
Чому так швидко
Крутиться Земля
Й увись злітають
З неї душі.
Хоч тлінні наші всі тіла
І тлінні навіть наших тіл діла,
Та пам'ять люду, по при все,
Зберігає щось таке,
Що нам здається
Невмирущим.
Червень 2013
Намалюй мені картину
Хай іде вона в віки
Ти так просто пензлем
Фарби поклади
По квадрату і по колу,
І по небу, і по полю,
По безкрайньому роздоллю
Квіти розцвіли –
З гущі фарбної зросли,
Як з роси й води…
Намалюй мені картину
Щоб колись могли
Споглядати як і нині
На земні часи –
На вінки із рік,
Із стрічок доріг,
Із пасків посадок,
Лісосмуг, гаїв;
Із озер й морів,
Із машин, будинків,
Океанів
і Галактик…
Всесвіту людського…
І людей танок
З маси фарбної ось сплив…
Чи ось там на плесі
Миготять блискітками
Коралів кораблі…
Дрібки вражень
світла
і туманна
гра:
перлинки…
мушлі…
барви…
Намалюй мені картину!
Алегорія кольорів
За метафорами днів –
Пензлем з фарби, із мазків,
Ти її зліпи, вималюй чи напиши –
Як цей вірш зі слів
зітчи…
Червень 2013
Викласти вогнище
у воротах –
щоб ворог…
Вітер вітрило
вогненне надув –
щоб не пройшов…
І кінь вороний
голову повернув,
І ворона хитнула
вечірнім крилом,
І комар зіщуливсь
для злету –
Щоб ворухнути буття;
Щоб квітка
влетіла в вікно,
Щоб очі зустрілись,
Щоб друзі змирились…
Колосся пшениць,
І волосся трав
Щоб друг-недруг,
Ворог - не ворог,
Ніхто,
Не поправ
Чи? –
Втручатись не будем
Й не будем пручатись
Всупереч втіленню
Не будемо йти,
Адже навіщо спиняти літо,
Яке статися має після весни…
Червень 2013
Збирач, зачекай,
зачиняй засуви
зачесані збіжжям,
Адже хмариться –
Буде дощ.
Захочеш і ти відпочити
захоплений в пригорщ
вологого вітру,
в природи буття,
Адже і ти є її дитя:
Злаки злива злегка змиє
і знаряддя твоє охолодить, омиє.
Зачарований, зачекай,
хай вітер погладить гай,
хай колосся золоте
Умиється ще,
хай клякнуть хмари
водою перед тобою,
Адже ти є -
Ти Є
Трудар
з успішною долею,
з твердою долонею.
Засмійся, засмаглий,
усмішкою втому ти змий,
Заспокоєнням
смуток застарілим зроби, -
Хай зілля зріє.
А потім,
хай збіжжям
з’їжджає в стодоли,
хай парним молоком
надихають хліви корови.
Живи
землеробе
щасливо
хліборобе
Живи!
Червень 2013
Снилось, уві сні,
Мама каже мені:
Людина Щаслива –
від того, що в’є своє ложе…
Від того, що сонце сходить,
Від того, що сонце заходить…
Захотілось читати
Псалми Давидові.
Липень 2013, у Польщі
Лагідне сонце
Землю голубить
Ранок вже настав
Кожен мудрий
кожен, хто любить
За правду повстав
Ми навстіж відкрили
Своє віконце
Багато в нас справ
Дорога щаслива
Дорогу осилить
Той хто іде
Дорога до храму
До храму душі веде
Липень 2013
Він на гітарі грав,
Він на гітарі грав
Тут-ду-рун-дун-так,
Тут-ду-рун-дун-тун –
Всі думали, що то барабан!
Він був Василь –
Всі думали, що то Іван!
Він був із Шибалина –
Всі думали, що з Бережан!
Одним словом – класний пацан!
Ши-балин, Ши-балин
Шибалинці, шибаляни
шибалянці-лянці-танці:
Тут-ду-рун-дун-так,
Тут-ду-рун-дун-тун.
Ва-силю, Ва-силю
ти мені то скажи,
Ва-силю, Ва-силю,
Ти мені то покажи –
То село, де у селі
Тридцять три є Василі!
Він зі шприца стрілєв в горобців –
Попадав в літаки! –
Певно має розум, – казали вуйки.
Він Ценівку перепливав
І не мочив голови!
Його знали всі кекс-помпи
І малі дітлахи.
Табунами за ним літали
Бережанські дівки і казали:
Ва-силю, Ва-силю
ти мені то скажи,
Ва-силю, Ва-силю,
Ти мені то покажи –
То село, де у селі
Тридцять три є Василі!
В першім класі
Він скурив буквар.
Щось намалював на стіні,
А на педраді сказали:
- Певно хлопчина має дар!
Одним словом, то була файна дитина –
Василька любила вся велика родина!
Потім прочитав в бібліотеці
Всі книжки!
І навіть муру Карла, Гембільса і Одінцова.
І всєм казов, що Вкраїна
Має бути від Льондона до Ростава.
Що Україна
Має бути від Льондона до Ростава!
Ва-силю, Ва-силю
ти мені то скажи,
Ва-силю, Ва-силю,
Ти мені то покажи –
То село, де у селі
Тридцять три є Василі!
Він жінку любив,
Він не пив, не курив!
І може до ста літ прожив!
І спитали в діда Василє –
- А яке то було житє?
І дідо тихо сказав:
«Діти, лихого не робіте.
Сей світ любіте!»
Ви лихого не робіть!
Ви цей світ любіть!
Липень 2013
Він підійшов до воріт –
Там були корови, стадо,
Вони підійшли також
І дивились на нього
Мовчки, розумними очима,
Одна до другої кивала головою…
…То був зоОпарк нАвпакИ…
… чи можуть вони
Бути розумнішими за…
Або
…чи можуть бути вони
Розумнішими аніж…
І чому власне Вони не є
Нашими братами
По розуму?
Чи не тому, що їм
Від нас нічого не треба!?
І навіщо коровам літати у космос
Адже все - що їм треба - є на Землі!?!…
(довідка: Корови, це ті, діти, тварини, які ще нині є чи не у кожному нашому сільському дворі, а завтра будуть вони чи не лишень в зоопарках… Навіщо вирощувати корів, якщо це не вигідно? Якщо дешевше купити у супермаркеті хімічне молоко?)
Липень 2013
Телефон, номер
Америка, Європа
Індія, Китай
Росія, Польща
Україно українську
хвилю тримай
Телефонуй, тл-тл-тл
Дзвони, дз-дз-дз
дз-зз-ззз…
Інтернет
Мій телефон
Зеро-зеро-один-два-три
Дзвони-дзвони!
Тільки код уведи
І дзвони мені без ліміту
Ціле літо –
Нуль-нуль-ноль-один-два-три –
Дзвони-дзвони!
Інтернет, блютуз-зз
То є, то нема. А у вас
Є вай-фая?
- Нема тут ніякої Фаї!
Вже поїхала!
І взагалі її тут ніколи не було!
Це квартира Пана…сюків.
А хто телефонує?
Нема її тут, кажу!
Є наші сусіди зліва і справа
Ца…личка і Бай…тала –
Б-л-л-л (звук унітазу і ще раз) –
То не ми, то наші сусіди згори.
А взагалі-то їх теж нема,
Вони поїхали на море
І залишили нам пса –
Він, сука, нам вазон зжер
І нас... середині дивана.
А хто телефонує,
Я вас питаю?
Код від домофону?
Зеро-зеро-зеро-один-два-три!
Код той самий, що і від блютузу згори.
А ще по телевізору
Великі голови брешуть –
Певно вже вибори знову ідуть.
А хто телефонує?
Я зараз подзвоню на міліцію –
Тут живуть інтелігентні люди!!!
- Пі-пі-пі …
У вас немає достатніх
коштів на рахунку!
Поповни своє (шум)…
і дзвони без ліміту
мені ціле літо!
А потім код уведи
зеро-зеро-зеро-один-два-три…
…«Айн-цвай-драй-унтер поліцай»
…«Дойчен сольдатен унт офіцірен
Машірен-машірен…»
…«Товагіщі мігу міг!
Земля кгестьянам!
Асфальт габочім!» -
Це шум століть
Чи хаос, сміття епох?
Одне на всіх
Чи тільки для нас двох?
Для мене і для того
Хто є на іншому краю ефіру?
Зачекай, я зараз код уведу
Зеро-зеро-зеро,
«…Айн-цвайн-драйн»,
«Товагіщі…»
І тобі подзвоню…
Телефонуй, тл-тл-тл…
Дзвони, дз-дз-дз-…
…
Дзвони мені без ліміту
Ціле літо…
Липень 2013
Під цим прапором ми
Розстелимо українське село
Під цим прапором ми
Дітей ростимо
Під цим прапором ми
У селах-містах посадим сади
Під цим прапором ти чоловіком рости
Ми шануємо інші держави
Нам приємно коли інші шанують нас
Для згоди шукаєм підстави
Разом збудуємо новий баланс
Релігію повинні мати
Але нею не зловживати
Бо за надмірності
І цукор солодкий
Ядом може стать
Віру у серці мати
У сонці країну купати
В теплих водах її плекати
Стрічками квітів її обійнять!
Серпень 2013
Тут був сад,
Тут вишні цвіли
Тут буде сад,
Будуть вишні цвісти
Все буде лагідно і красиво
Ти віриш у це…
Я вірю теж,
Авжеж,
Я вірю теж
В звичайне природи диво
Серпень 2013
Ми хочем додому
Нинi наш дiм - готель
Є грошi на хлiб та масло
Буде гарячий чай
Старе мiсто - нас знову
В свої обiйми приймай
Деннi обриси мешкань
Лiнiї вулиць нiчних
I те саме сонце
Над музеями, селами i мiстами
Над лiсами й степами
I мiсяць й суцвiття зiрок
Над крапками мешкань
Блискiтками свiтять
Старi мiста, як моря
I люди, як рiки
Що спиняються нанiч
I надiя твоя, як зоря
Що кличе у день
I кладе на добранiч
Пiсля денного грузу
Вiдпочиваєм
Ти вишиваєш
А я у готелi
На своїй хвилi
В чужiй державi
Це пишу i мрiю
Про новi справи
Пiсля денної ношi
Серед готельної ночi
Згорнутись калачиком
На свiжiй постелi
I забути про все
Лиш сни
Приберуть денну утому
Нагадають, що хочем додому
До рiдної хати
У батькiвський край
Вiтчизно, хоч снами про себе
Ти нас привiтай
Серпень 2013
Як – щоб не пусто
Як – щоб не надарма, –
Щоб була віддача
Щоб не намарно
Щоб було натхнення
І був хист
Щоб не пропадав смисл
Щоб друзів знайшов
Щоб не загубився
Як здутий з дерева лист…
Серпень 2013
Напишем вірша
І буде пісня проста?
Не буде тут
Ні пісня, ані проста
Про вірша,
Про поета, митця.
Вірші-вірші
Ви не ліпші
Ви не гірші –
Ви такі як життя.
На свій лад
Є вірші римовані, наприклад,
Очі-ночі, сонце-віконце.
А є неримовані,
без прикладу або на прикладі
відсутності рими
у цьому реченні.
Є вірші добрі, наприклад,
Сонце світить,
Сонце гріє –
Землю голубить,
Землю леліє.
А є на свій лад нетипові
Чи навіть абсурдні, наприклад,
Коза на місяць виє,
Вовк їсть траву,
Дощ без хмари лиє,
Лисий має косу,
Багач підлогу миє,
Бо не має на вірші часу…
І далі модерно, задористо,
верлібрно, протишерсно
чи, по-моєму, чипірнато:
Є сонце
І сонця нема
Місяць є
Зорі є
За дверима хтось жиє
Там кіт у чоботях
Йде на миші
На роботу
Пес чатує кота
Вовк не боїться пса
Є облави на вовків
Мисливець втікав
Від бджоли і казав, -
Нахира мені та рушниця
Якщо її бджола не боїться!
А колись в Італії звізданула Єтна
Як і потім (шість одиниць, четвірка)
Це так до рими
До вірша про поета…
Зрештою,
Поет – це той,
Хто пише поезії.
А як зветься той,
Хто пише вірші?
Віршар, віршун
Чи, може, віщун?..
Серпень 2013
З календарем
в цю державу прийшла осінь
сухе листя хрону шарудить
по асфальту
стиглі яблука скинуто
на бруківку
маса вітру зсуває птахів
великий пес
за брамою дивиться повз
зривається як вітром здутий
за велосипедистом
не наздожене бо впреться
у закут загорожі
як вітер об кут хати
що завернув понад дах
в пташиних похапках
як це можливо –
німецький пес
у польській державі
за українським велосипедистом
на китайському ровері, осінь…
Вересень 2013
бачу у дзеркалі
нові зморшки
відносно постарів
хоча чув що виглядаю молодшим
а може ще не вийшов з дитячого віку )
адже ви також десь чули
що дорослі серйозні
не пишуть віршів
Вересень 2013
Як багато у світі непотрібних речей
Як багато у світі потрібних людей
Які роблять речі усі –
Часом потрібні, а часом і ні…
Вересень 2013
Будь самим собою, як Шевченко
Будь самим собою, як Франко
Будь самим собою, як Хмельницький
Будь самим собою, як Махно
Вибирай – тобі вліво чи вправо
На добрі чи злі тобі справи?
Вибирай будучи собою,
У пекло тобі, а чи в рай.
Вибирай
Я не в усьому годжусь з Шевченком,
Я не всього сприймаю Франка,
Не все вдалось, як хотілось Хмельницькому,
Та й махи то вліво, то вправо
Важко збагнути Махна
Але ж вони для когось герої,
Адже вони кували вкраїнські долі
Ще знаєш у чому споконвічна справа –
Що маючи ніби права
Не мають люди очікуваного права,
А наміри тільки
Бажання та мрії
Бо знаєш що - мрії
Придумують ідеалісти,
Втілюють їх фанати,
А коли вже готова справа
Дивишся вже мерзота
Її до рук прибрала
Так завше було
Так є і, мабуть, так буде
І чи винні у тому люди,
Що вони, як ріка,
Як вода, що витікає
Туди де є від ідеї дира,
Де мрія вже просвітліла
А маса народна - за нею
в розлив
Їй бракує, то честі
То волі…
То глузду є мало,
То глузду доволі…
Та власне ти уже знаєш
У чому справа –
У тому, щоб бути собою –
Не бути монументом,
Не бути горою,
А людиною бути живою…
Бути великим,
У всіх на слуху,
Це ще не значить
Що будеш ти потім в Раю.
Чи знаєш ти, хто є у книзі життя?
Надіюсь, що там є ти і що там є я,
Але може мене там нема…
А може це наше життя є
Із суєт суєта і всього лиш буде
«суджено їх за вчинками їхніми» -
- читай в Об’явленні
від св. Ів. Богослова, вірш 20, рядки 13.
Жовтень 2013
А взагалі-то у мене сьогодні
день народження,
46,
багато чи мало,
кому як здається.
Чи буває так, що хтось,
щоб не загубити таланту,
не з’їхати з натхнення у ремесло
у інші заробітки
вдається?
Тож я нині «за бугром»,
за кордоном,
за межею, де не варто
признатись, хто ти насправді,
де не варто казати про себе все,
адже скажуть –
якщо ти такий особливий,
то що ти тут робиш?
…І поміж тим –
привітали сьогодні чужі
з днем народження вдосвіта.
Прозвучала від них з телефону пісенька про те,
що уся Земля з Днем народження вітає тебе.
А потім праця,
марудна праця,
виконана бригадою бездоганно,
у чужій державі,
на знайомому боку глобуса…
Пригостив…
Та зрештою – все буде гаразд –
зараз звучить серед ночі у кімнаті готелю
на іноземній мові з мобільного знайомого,
який на своєму ліжку заснув, пісня –
будь самим собою
і все буде гаразд з тобою…
фі-фі-фі, пі-пі…
Листопад 2013
Бля і Ха
якось здружились
і хоча вони разом
жити не збирались
але якось зійшлись
і сказали – бляха!
Вона була розпусною
він був веселим
і з доброї родини
його батьки її не хотіли
але вони зійшлись
і сказали – бляха!
А потім вони
«бляшенят наклепали»
їх навіть хрестили
адже вона вже
нині стала поважна така
адже увійшла
до хорошої родини
Вони потім навіть
купили пса правда
бляшаного такого
бо вона не хотіла живого
який би лінився
гавкав і скавучав
Зате їхні діти
завели псів
чотири коти
і дивовижних корів!
Кажуть навіть
мудрі внуки потім
у них були –
і були всі з села.
Ну і все, от така
То була бляха-ха …
Листопад 2013
Як важко зробити перший крок,
Як важко промовити перше слово –
Збита ціль, знову замутнено ціль,
Затуманено та замулено основи.
А ми так, так наша душа,
Хоче вернутись совість,
До себе, до свого чистого дому.
Щоб увійти – як важко зробити
перший крок
Щоб бути почутим – як важко, ти знаєш,
промовити перше слово.
Ти знаєш як важко заспівати першу пісню –
це як постукати в двері
за які ти жадаєш,
за якими не знаєш
чи тебе там чекають.
Так важко, так важко робити те,
Що потім здасться дитячим.
Перейди цю межу,
Наважся, промов і зроби –
Хай як іншим
Тобі це не гірше вдається.
Ти чекаєш? Чого? Бо маєш ти час.
А тим часом інші говорять і роблять
Та йдуть уперед.
Але ж ти також знаєш, що час
Без кінця не чекає,
Він піде – і мрії твої
без тебе у далеч візьме.
Устигай, не чекай
Промовляй і співай
Засвіти, запали
Хай знають, хай чують
Що ти вже єси
Поміж людьми
Під небом святим
На прадавній Землі
На планеті Людей
Що у Всесвіті мчать як зірки!
Ти знаєш чому вони перші?
Тому що вони кращі за тебе?
Тому що вони це роблять!
Тому що вони не гають час!
Тому що вони відважні!
Тому що вони здолали
У собі свій страх!
Здолавши у собі зневіру до себе
своїми крильми зробили змах.
Вони зробили перший змах –
Вони сильно хотіли
Та вірили в себе,
Адже не могли більше бути сірими!
І полетіли.
І політ їх –
Хай буде удалим
Хай стане він зрілим.
Хай зневіра твоя – вірою стане
Хай розтуманиться думка
Розджерелиться мул –
І ціль життєва твоя хай буде ясна –
Дій, не бійся, роби перший крок!
Кажи перше слово!
Подивися на тих,
Що стали відважними –
Наївності в них позич!
Адже багато із них вершин досягли
Тільки тому, що не знали
Що це неможливо.
Яка твоя ціль? Чого хочеш ти?
Адже не пізно, не пізно ніколи
До цілі, як зірки – щоб зіркою стати –
Іти!
Ти знаєш, що сильнішою за все є віра,
Вона кличе на нові справи,
Вона сильніша за зброю,
Вона створює нові держави,
Вона виковує твою долю.
Твоя віра – то твоя найсильніша зброя,
То твій інструмент, дій –
Ним твориться нині тобою доля твоя!
Грудень 2013
Вчора і нині
безсмертнії люди небесної України
звідкись прийшли, в незнаєм підем
в Галактики інші, у Нові світи
де простори інші, де інші часи.
Воїни небесної сотні майдану -
якщо не дожили, як хочуть іще –
Ти Боже Великий, Боже Єдиний,
на землю повторно, Ти їх воскреси!
Хто слави шукає - неславу знайде
Хто про людей дбає –
Славу Господню знайде.
Мінлива країна, бурхлива країна
вогняна, вітрова, змиваюча злива
Полова відійде і буде зерно –
впаде брехня на якій тримається зло
Ті що брешуть, свідомість ґвалтують
також ті скинуті будуть
хоч того не знають.
Не треба омани лестивих союзів
Українську Україну збудуємо друзі
Де церква Христова, де Божа іскра
Де Київська Русь розквіта
Вчора і нині і прісно віков
Без олживих оков
На сотні років без руїни
Безсмертнії люди небесної України
із відкись прийшли, в незнаєм підем
в Галактики інші, у Нові світи
де простори інші, де інші часи
Воїни
небесної сотні майдану -
якщо не дожили, як хочуть іще –
Ти Боже Великий, Боже Єдиний,
на землю повторно, Ти їх воскреси!
23 лютого 2014 р.
|
